На межі ХІХ і ХХ століть Київ стрімко змінювався — з провінційного адміністративного центру він перетворювався на амбітне, динамічне місто, яке прагнуло бути не лише духовною й економічною опорою імперії, а й осередком сучасного культурного життя. Одним із проявів цього нового ритму стали виставки — видовищні, масштабні, зухвало модерні. Вони поєднували торгівлю й індустрію, мистецтво й освіту, політику й розваги. За фасадами павільйонів — плани, амбіції, конфлікти й великі сподівання на майбутнє.
Київ створив власний виставковий простір — простір, у якому модернізаційні прагнення, імперські амбіції й місцеві ініціативи зіштовхувалися, перепліталися і творили нову міську реальність. Тут виставки перетворювалися на інструменти культурної репрезентації, маркери прогресу, майданчики для соціалізації і тонко продумані сцени для демонстрації сили — економічної, політичної, символічної.
Хто і навіщо організовував ці події? Як вони змінювали Київ і уявлення про нього? Чому Всеросійська виставка 1913 року стала найбільшою з них — і чому її спадщина відчутна досі? Цей текст — про виставковий Київ, у якому за блиском експозицій визрівала нова міська ідентичність і народжувався образ столиці модерного майбутнього.
Виставковий бум і нова міська культура
Як європейські тренди дійшли до Дніпра
На початку ХХ ст. елементом міського повсякдення стали різноманітні виставкові заходи. Слід зазначити, що мода на виставки з’явилась у Європі раніше за Російську імперію. «Виставковий бум» захоплював світ ще від 1870-х років. До Києва ж ця мода дійшла в перші роки ХХ ст.
Виставкова діяльність стала ілюстрацією змін у міському культурному житті. Ці зміни свідчили про формування стандартизованої (масової) міської культури.
Публіка, що доросла до експозицій
Хто і для чого ходив на київські виставки
Виставка означала не лише те, що було що виставляти, а й те, що було для кого. Відвідати та зрозуміти виставковий проєкт міг не кожен, а якщо виставки ставали все популярнішими, отже, публіка була відповідною — тямущою й освіченою, хоча й нечисленною. Однак і цього було достатньо, аби виставки так само могли стати прибутковою справою й легальною для тих, кому було важливо провадити публічну діяльність.
Організатори, гроші та видовища
Хто стояв за лаштунками і чому це було вигідно
Потужні промислові чи сільськогосподарські виставки були бажаною подією для міст. Міста брали на себе основну організаційну та фінансову функції в час їх підготовки й проведення. Фінансування здійснювалося в основному за кошти пожертв місцевих підприємців. Відповідно, організатори показів отримували чималу вигоду від фінансових вливань і технічних новацій. Завдяки тому, що все більшого значення набували театральні й розважальні елементи, зростала кількість відвідувачів, відповідно, й прибутки організаторів. Хоча їм і треба було вкласти чималі кошти у ці іміджеві заходи.
Виставки організовували з найменших приводів і з найрізноманітнішими експонатами. Майже щороку відбувалося щонайменше 10 виставок картин українських і закордонних художників, колекцій квітів, ляльок і т. ін. Так, кияни могли безкоштовно відвідати виставку учнівських робіт із малювання й креслення чоловічих гімназій Київського навчального округу, яка проводилась у приміщенні Київського реального училища — повідомлялося у 1911 році. Ці виставки учнівських робіт були традиційними й відбувалися щороку. І кожного року до участі долучалися все нові та нові навчальні заклади. Наприклад, у 1912 році долучилася Рівненська жіноча гімназія, яка надіслала до Києва роботи учениць по малюванню. Цікавий спосіб соціалізації, чи не так?
Розмаїття смаків і тем для виставкової діяльності ілюструє популярність й обговорення у пресі Другої мисливської виставки (собак й усілякого мисливського спорядження), що проходила в Києві з 19 по 23 квітня 1912 року за сприяння Київського російського товариства полювання. Траплялося навіть, що потік відвідувачів змушував організаторів подовжувати строк виставки. Так, наприклад, закриття виставки картин, скульптурних й архітектурних робіт українських художників взимку 1912 року перенесли з 10 січня на 1 лютого. До того ж газета «Киевская мысль» писала, що станом на 10 січня експозицію відвідали 2 тис. осіб.
Однак у тій самій «Киевской мьсли» іронізували з київських виставок. На карикатурах відвідувачі позіхають, а працівники сплять на виставці київських митців.
Імперський Київ і виставкова геополітика
Чому Київ мав стати вітриною «русского мира»
Київ мав неофіційний статус духовно-православного центру імперії, і його економічне значення й потенціал не викликали сумнівів. Тож не дивно, що як «виставкове місто» імперського масштабу Київ розглядався неодноразово. Важливо було показати та ствердити Київ ще і як російський центр, вітрину успішної імперії.
На початку 1893 року в Петербурзі розробили «Проєкт першої постійної Всеросійської виставки в м. Києві…». Важливим аргументом було те, що Київ є «місцем історичним і зробити його центром багатств і праці Росії є справою кожної чесної людини», що цей «Єрусалим землі російської» за місцеположенням посідає першість не лише серед усіх російських, а і європейських міст. «Його вражаюча краса робить саму виставку одним із найприємніших місць для приїзду та душевного відпочинку». Утім, автори проєкту мали на меті суто утилітарні завдання: «Всеросійська постійна виставка в Києві над усе послужить справі російщення краю (виділення — автор), для чого уряд підготував цілу низку законодавчих заходів та значні грошові видатки».
1897: перша репетиція грандіозності
Як створювали виставкове «місто в місті»
Своєрідною репетицією майбутньої величезної виставки 1913 року стала виставка 1897 року. Тоді було облаштовано чотири великих відділи — сільськогосподарський, промисловий, кустарно-промисловий і науковий, де розмістилося понад 20 громадських і 30 приватних тимчасових павільйонів. Комплекс будівель нагадував казкове містечко. Транспортний зв’язок нижньої території виставки з верхніми терасами забезпечував серпантиновий шлях, яким курсували електротрамваї. Через 16 років досвід цієї виставки став у пригоді в організації всеросійської й, головне, постійної експозиції.
Всеросійська виставка 1913 року
Найамбітніший культурний проєкт Києва початку ХХ століття
Апогеєм довоєнної виставкової культури Києва стала виставка 1913 року. Вона мала громіздку назву та величезний резонанс. Всеросійська фабрично-заводська, торгово-промислова, сільськогосподарська та науково-художня виставка в Києві стала беззаперечною подією року не лише для киян, а й для тисяч туристів, які її відвідали.
Доволі довго в організаційному комітеті сперечалися щодо місця проведення заходу. Врешті, у червні 1911 року Київська міська дума ухвалила постанову про виділення під проведення запланованого заходу простору навколо Черепанової гори зі збільшенням його шляхом залучення земель військово-інженерного відомства і Троїцької площі (нині — район Національного спортивного комплексу «Олімпійський»). Відкриття запланували на літо 1913 року, яке було пов’язане з відзначенням 300-ліття правління дому Романових.
Однак із часом організатори таки не вгадали: 29 травня 1913 року, у день урочистого відкриття Всеросійської фабрично-заводської, торгово-промислової, сільськогосподарської та науково-художньої виставки, пройшла величезна злива, а потім кілька тижнів була негода, що, очевидно, зіпсувало настрій організаторам і киянам. Проте згодом погода стабілізувалась, і Київ на чотири з половиною місяці фактично став головним містом Росії. Потік відвідувачів тільки наростав, і серед них були не лише найвищі посадовці, а й члени імператорської родини, сюди прибуло багато іноземців, київська тематика домінувала на шпальтах газет.
Люди, капітал і нове міське обличчя
Як підприємці, чиновники й меценати зробили неможливе
Важливо розуміти, яку роль відіграли місцеві підприємці та громадські діячі в організації виставки. Їхня проактивна позиція, помножена на бажання відзначитися, та потенційні іміджеві вигоди від участі у виставковому менеджменті направду зробили подію можливою. У листопаді 1911 року було утворено новий організаційний комітет. Вступ до нього передбачав письмове зобов’язання — допомогти власними коштами у вигляді паїв (не менше як 2 тис. рублів) у покритті можливого дефіциту. Його членами стали очільник Київської земської управи, гласний міської думи, інженер шляхів сполучення В. Я. Демченко; директор Південноросійського товариства заохочення землеробства і сільськогосподарської промисловості, гласний Київської міської думи А. К. Ржепецький і відомий промисловець і фінансист Лев Бродський, а також голова Київського товариства водопостачання й Київських міських залізниць Давид Марголін і, згодом, ще кілька осіб.
Виставка мала б бути принаймні самоокупною, тож крім внесків учасників виставки, субсидій урядових установ й інших надходжень, прибутки мали надходити від передбачених плати за вхід, орендних зборів і відрахувань від торгівлі на території. Ціна на оренду місця була високою й могла сягати 50 руб. за квадратний метр. Однак вартість вхідного квитка для відвідувачів була прийнятною — плата за вхід становила 35 коп., щопонеділка — 25 коп., вечорами у вихідні та свята — 50 коп, для учнів і підлітків — 25 коп., дітей до 5 років пускали безкоштовно.
Форум, що розважав і репрезентував
Атракціони, бали, феєрверки й нова урбаністика
За цей квиток відвідувачі отримували доступ до низки способів витратити час і гроші. Оргкомітет подбав про те, аби відвідувачі не сумували: на виставці були ресторани, кав’ярні, театральні зали, атракціони, звіринець. Урочисті заходи, театральні постановки, феєрверки, ілюмінація, благодійні бали, дитячі свята й лотерейні розіграші стали визначальними подіями протягом кількох місяців роботи виставкового форуму в Києві.
Організаційний комітет київського виставкового форуму попрацював і над комунікаційною стратегією події. Ключова ідея полягала у тому, аби подати виставку як визначну подію в історії міста. Для цього застосували цілий арсенал засобів комунікації: великі виставкові площі, програмні буклети, плакати, листівки, спеціальний часопис — «Вестник Всероссийской фабрично-заводской, сельскохозяйственной, торгово-промьшленной, научно-художественной выставки 1913 года в Киеве», що видавався із жовтня 1912 року. До початку виставки було видано два каталоги й вісім путівників.
Врешті, від виставки мали б виграти всі. Підприємці отримали б нові замовлення, громадськість — видовище та ствердження нового статусу Києва, який «отримає можливість широко задовольнити цілу низку культурних потреб населення, отримає майже в центрі міста розкішний парк і обзаведеться на майбутнє добре обладнаною виставковою територією. (…) Влаштування в Києві постійної виставкової території, єдиної в Росії, сприятиме тому, що місто стане місцем облаштування усіх виставок, принаймні усього Півдня Росії».
Чимале значення надавалося також оформленню приміщень, архітектурному оздобленню споруд і павільйонів, іншим засобам символіки, до яких належали герби, емблеми, поштові марки, виставкові пам’ятники. Так, статуя Київської всеросійської виставки 1913 року, виготовлена з каменю, зображувала «алегоричну фігуру ангела з розпростертими крилами, який тримає в одній руці вінок і немовби покриває ним благу справу громадського служіння». На постаменті статуї містилися рельєфні зображення різних предметів промисловості, сільського господарства та ремісництва, що мали характеризувати захід.
Експозиція освітнього відділу Всеросійської виставки у Києві 1913 року активно поповнювалася найкращими письмовими роботами учнів, зразками рукоділля, малюнками тощо.
На виставці функціонували трамвай, фунікулер та ескалатор. «Виставковий комплекс 1913 р. став не лише штучним елементом міського розпланування, а саме певною моделлю архітектури Києва кінця ХІХ — початку ХХ ст. Цей комплекс може бути розцінений як поєднання у заздалегідь створеному генеральному плані цілого ансамблю рис раціонального та романтичного в архітектурі Києва саме початку ХХ ст., що дуже точно відбиває суспільно-культурну та політичну значущість міста у системі великих міст Російської імперії в її матеріалізованому вигляді».
Сучасник зазначав: «Той, хто бачив місце виставки два-три роки тому, тепер не впізнавав його, і мимоволі був вражений тим, що можуть зробити людина і капітал. Занедбаний, брудний пустир ці два сучасні двигуни культури переродили».
Від середини липня 1913 року працювало квартирне й довідкове бюро виставки. На той момент кількість відвідувачів сягнула кількох сотень тисяч. Майже одночасно в її напрямі запрацювала спеціальна лінія електричного трамвая.
Олімпіада на Черепановій горі
Спортивна складова як апогей виставкової програми
Безсумнівною родзинкою виставки стала Перша всеросійська олімпіада. До програми олімпіади ввійшли легка атлетика, п’яти- та десятиборство, крос-контрі (біг із природними перешкодами), боротьба, футбол, фехтування, перегони на велосипедах і мотоциклах, гімнастика, плавання, вітрильні та веслувальні змагання, стрільба, теніс, перегони, марафонський біг. Для її проведення було спеціально споруджено за територією виставки на Спортивному полі перший у місті стадіон на 5 тис. глядачів. Було також долучено яхт-клуб, міські іподроми, Сирецький військовий полігон. Тоді до Києва прибули понад 600 олімпійців з усієї імперії та 25 спортсменів, які перед цим брали участь у міжнародних змаганнях у Стокгольмі та Берліні. На футбольну частину олімпіади прибули команди з Санкт-Петербурга, Москви, Одеси та Харкова.
Двадцятого серпня 1913 року стадіон було заповнено вщерть. Глядачі прийшли на церемонію відкриття олімпіади — парад і церемоніальний марш учасників змагань, на молитву й символічне освячення спортивних майданчиків. Великий князь Дмитро Романов урочисто оголосив олімпіаду відкритою, а за чотири дні — закритою. Князь також вручав нагороди на майданчику Печерського іподрому.
Це вручення — чудовий приклад того, що немає спорту поза політикою. Чимало призів мали імена членів імператорської родини, присутніх високих військових чинів і цивільних високопосадовців, зокрема, волинського губернського предводителя дворянства графа П. О. Демидова, а також київського міського голови І. М. Дьякова, голови Київського олімпійського комітету О. К. Анохіна, голови комітету Всеросійської виставки О. М. Тишкевича й ін. Навряд кубок імені одного з десятків київських міських очільників — саме те, чого прагне спортсмен як визнання своїх заслуг.
Виставка працювала до 15 жовтня. За чотири з половиною місяці роботи тільки кількість її індивідуальних відвідувань становила близько мільйона, не враховуючи 172 тис. учасників організованих екскурсій і безплатної публіки (понад 1 тис. — іноземні екскурсанти).
Попри це, моментальних шалених прибутків виставка не принесла. Тільки перспективні — налагоджені контакти, домовленості, дивіденди від іміджевих інвестицій… Якби не світова війна, все це, звісно, дало б свій ефект. А так головною статтею доходів від проведеного форуму крім плати за квитки став прибуток численних крамниць, ресторанів, атракціонів й інших розважальних об’єктів, що діяли на території виставки. До кінця 1913 року в них залишався дефіцит на суму понад 80 тис. рублів. Серед причин цього вказували, зокрема, на погану погоду перших тижнів роботи виставки, через що довелося витратити значні кошти на ремонтні роботи.
***
Простір дозвілля є тією сферою, де найчіткіше видно рух часу. І хоч вільного часу в переважної більшості населення було не так і багато, пропозиція яскраво його провести тільки зростала. Мистецтво та відпочинок ставали простором для комерції, побудови успішних бізнесів.
