За 20 км на північний захід від Києва розташований лісопарк Пуща-Водиця, який здавна служив киянам місцем полювання, заготівлі деревини тощо. Ця місцевість згадується в 1571 р. у грамоті польського короля Сигізмунда II Августа, де йдеться про право київських міщан «в тие пущи… входити и дерево к потребе их на будованье и дрова добровольно брати»!. Це право підтверджувалося польськими королями та російськими царями в 1615, 1726 та 1743 рр. У першій половині XVII ст. територія Пущі-Водиці була захоплена ченцями Київського домініканського монастиря, а в 1651 р. передана Б. Хмельницьким Братському монастирю.
Якою була водиця в Пущі?
У документах XVIII — XIX ст. неодноразово зустрічаємо назви річок Водиці, Горенки (Горень, Горинка, Горенька), Котурки (Котор, Котір, Котура, Котир). За ліс -«пущу», розташований між цими річками, площею понад З 000 дес., і млини на р. Котурці точилася боротьба між Братським та Межигірським монастирями (Котурка з притокою Горенкою була межею між володіннями монастирів). У XVI ст. в боротьбу з монастирями включився київський магістрат. За рішенням Сенату від 1793 р. «Міську лісну дачу» було віддано Києву, а в 1798 р. за наказом Павла I — виміряно. Площа її становила 3180 дес. 1148 кв. саж.!
Звідки походить назва?
Назву «Пуща-Водиця» пояснити неважко: «пуща» — це густий ліс, а «Водиця» — назва річки, що протікала в цьому лісі. Раніше обидві назви не були поєднані, а вживались окремо: «пуща», «магістратська пуща», «Котурська пуща», «міський ліс», «лісна дача Пуща». У документах другої половини XVII ст. з’являється назва «земля Пущи, называємой Водицы», а в 60-х роках ХІХ ст.-«Київська міська лісна дача Пуща-Водиця».
Салотопний завод та лсове господарство
Загальне економічне піднесення, що розпочалося в країні на початку XVIII ст. внаслідок здійснення реформ Петра I, сприяло розвиткові Києва. Так, за наказом Петра I, на р. Водиці побудували салотопний завод, а в 1724—1725 рр. у Пущі-Водиці було закладено лісове господарство, однак, за умов відсутності охорони природного середовища, економічно доцільного ведення лісового господарства, слабкого єгерського нагляду відбувалось хижацьке знищення лісу, самовільні порубки, лісові пожежі. Все це призвело до поступового занепаду унікального природного комплексу Пущі-Водиці.
З повідомлення лісничого губернатора:
«Дача сия найдена совершенно в расстроенном состояним… Восточная сторона опустошена так, что во многих местах сквозят площадки истребленного леса…, а с западной -довольно уже лесной земли обращено в распашки»
Про катастрофічне становище міського лісу йдеться у повідомленні лісничого губернатору в 1834 р.: «Дача сия найдена совершенно в расстроенном состояним… Восточная сторона опустошена так, что во многих местах сквозят площадки истребленного леса…, а с западной -довольно уже лесной земли обращено в распашки». У 1840 р. управління лісом перейшло до міської Думи, яка лише через 30 років почала вживати заходів щодо збереження Пущі.
Дачне селище в Пущі-Водиці
Подальший економічний розвиток Києва і пов’язане з ним забруднення міського середовища зумовили необхідність створення дачних селищ у приміській зоні, користуватися якими мали тільки заможні верстви населення: буржуазія, дворяни, підприємці, чиновництво, купецтво, військові тощо. Так, наприкінці XIX ст. виникли деякі селища в Боярці, Святошині, Новій Дарниці.
У 1893 р. член міської управи М. І. Чоколов запропонував Думі створити дачне селище в Пущі-Водиці». Протягом кількох років питання гальмувалося проблемами транспортного зв’язку Пущі-Водиці з містом. Лише у 1899 р. територію між річками Котуркою і Горенкою площею 220 дес. поділили на 600 ділянок і здали в оренду. Було прокладено 7 вулиць, які перетиналися 16 лініями. Так виникло дачне селище Пуща-Водиця. До 1901 р. в ньому було забудовано 126 ділянок, до 1904 — 246. Річку Котурку запруджено і перетворено на озера, налагоджено транспортний зв’язок з містом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київські передмістя в минулому. Від Боярки до Броварів і Святошина
Незважаючи на те, що Дума одержувала за оренду значні суми, вона найменше турбувалася про оздоровлення населення, тому цілющі властивості Пущі-Водиці як курорту майже не використовувалися. Селище мало лише один дитячий санаторій та санаторій для хворих на легені. Із 125 ліжок 85 були платними, причому навіть найменша плата — 22 крб. 50 коп. на місяць — була доступною далеко не всім.
Пуща-Водиця — курорт
Пуща-Водиця — величезний інгаляторій, створений природою. Відома всій Україні вона стала всенародною здравницею, кліматологічним курортом, де щороку відпочивають та оздоровлюються десятки тисяч людей, а київські екскурсоводи влаштовують свої екскурсії. Нині тут величезний лісопарк площею 4000 гектарів, 750 з них зайнято десятками лікувально-оздоровчих закладів: санаторіями, пансіонатами, будинками відпочинку, турбазами, дитячими таборами тощо. Тут створено найбільший в Україні курортний парк з озерами, пляжами, соляріями, місцями для відпочинку та розваг. В 1981 р. Пуща-Водиця одержала статус селища міського типу у складі Подільського району м. Києва.
За книгою М. А. Рибакова: «Невідоміта маловідомі сторінки з історії Києва»
