На пульсі іновацій
Цікаво, як оперативно інколи у нашій країні впроваджувалися останні досягнення світової науково-технічної думки, значно швидше, ніж зараз…
У 1839 р. французи Л. Дагер і Ж. Н. Ньєпс винайшли спосіб закріплення світлових зображень. За ім’ям винахідника його названо дагеротипією. Вже за рік (!) дагеротипія прийшла в Росію, а згодом — і в Україну, де її центрами стали Київ і Одеса.
Саме у Києві було зроблено один з перших (а можливо, й перший) видовий знімок в Україні: 1853 р. іноземець Джон Борн відзняв Ланцюговий міст – один з найкращих у Європі.
Іноземці-дагеротипісти, які приїздили в Україну наприкінці 40-х років ХІХ ст., стали першими вчителями українських фотографів.
Якщо 50-і роки — це поширення дагеротипів у Києві (майстерня Шарля-К. Ф. Гербста, фотограф-художник І.
І. Гудовський — приятель Т. Шевченка, учень Гудовського — визначний фотограф Ф. І. Левдик та інші), то 60-70-ті роки — розквіт київської видової фотографії. Ціла плеяда першого покоління українських фотографів: Д. Г. Біркін, Ф. К. Мезер, Б. А. Захаркевич, генерал Коп’єв, Г. А. Чугаєвич, Г. М. Пастернак, Й. Хмелевський та багато інших – люди яскравої долі, талановиті майстри. Саме їм ми зобов’язані збереженням для нас зображень обличчя старого Києва та інших міст України.
Вони знімали чудові краєвиди, пам’ятки архітектури, міські панорами, історичні місця, будинки, церкви та монастирі, вулиці, базари, навчальні заклади, театри, мости, сценки з народного побуту тощо. Серед робіт є дуже цікаві, зроблені з любов’ю до рідного краю, неабияким художнім смаком та прекрасної якості. Всі вони — учасники багатьох всеросійських та міжнародних фотовиставок і конкурсів, володарі найпрестижніших нагород, подарунків царських домів Росії та Європи.
3 плином часу незграбне обладнання, складний і довготривалий процес фотографування та обробки плівки, небезпечні, отруйні хімікати – все це пішло у минуле. Дагеротипія поступилася місцем фотографії на папері.
Якщо Київ став центром фотографії в Україні, то цим значною мірою ми завдячуємо фотомайстерням, розташованим, насамперед, на Хрещатику. У 60-і роки відомі такі майстерні:
- відставного штабс-капітана Волховського у будинку Завадського (цікаве оголошення Волховського можна було прочитати у «Киевлянине» від 13 січня 1866 р.: «Г2., делающих заказы, покорно просят пожаловать по возможности раньше, или записываться наперед, т.к. по большому стечению публики, часто невозможно успеть снять портреты для всех желающих» );
- саксонського підданого Отто-Гейнца у будинку Костельникової;
- відставного поручика Олексія Тілло — у будинку Кончевського, згодом — у будинку генерала Бринкена;
- купецького сина К. Ф. Гербста — у будинку Рудникової, куди він перейшов з Подолу (цей прусський підданий Карл-Фрідрих Гербст одержав від міської Думи дозвіл на відкриття у Подільській частині, на Олександрівській вулиці у готелі «Дрезден» фотографічного музею мистецтва і натури на термін з 30 листопада до 30 грудня 1968 р. У зверненні до київського губернатора М. К. Катаказі, Гербст пише: «Винайдений мною фотографічний музеум відомий всьому осввіченому світу. Являючи собою понад тисячу різноманітних видів ії дивовижних рідкостей всіх частин старого і нового світу, музеум мій вартий уваги всіх європейських держав». Однак, «музеум» не відбувся: власник не зміг вирішити фінансових питань з Думою);
- іноземного підданого Ф. Мезера — у будинку Крилова;
- іноземця Вільгельма Шетціга — у будинку купця М. К. Богадиці;
- Ріхерта, на розі Хрещатика й Інститутської;
- Т. Є. Маркова у будинку Коломійцева (дозвіл губернатора від 25 вересня 1865 р.). Дружина Тимофія Єгоровича Маркова була родичкою першого ректора Київського університету св. Володимира М. А. Максимовича, що стає зрозуміло з його листа П. Г, Лебединцеву 1865 р. «Пошліть 15 крб. моїй родичці В. В. Марковій на Хрещатику у будинок Коломійцева, де була фотографія Левдика і де її чоловік відкрив нову фотографію».
Хрещатик був центром фотографічного життя міста. Втім, не єдиним.
Дмитро Біркін – король київських фотопейзажів
Не можна обійти «короля видової фотографії Києва» 60-х років, як його називали, генерал-лейтенанта Дмитра Гавриловича Біркіна (1818 – 24 травня 1886, СПб). Він був командиром Київської інженерної команди, 1865 -1874 рр. — начальником Інженерного Управління Київського Військового округу. Брав активну участь в облаштуванні системи водопостачання у Києві, а також в обговоренні частини проектів казенних будинків. Під його особистим наглядом споруджувалися всі фортечні споруди, за його безпосередньої участі здійснювалося будівництво Володимирського собору, Лук’янівського в’язничного замку та інші.
Біркін — видатний фотограф-професіонал. Він керував військовою фотографією при Інженерно-навчальних майстернях Інженерного двору Київської Ново-Печерської фортеці. Це була зразкова фотографія, до моменту початку в ній практичних занять інженерних і саперних офіцерів (кінець 1864 р.), вона була обладнана та укомплектована фотоприладдям і оптичними приладами. Д. Біркін винайшов спеціальний фотоапарат для нівелювання та зйомок місцевості. Його найцінніші знімки: Хрещатицька площа, Аскольдова могила, Поділ, Ланцюговий міст, дача князя І. І. Васильчикова та інші.
Фотомистецтво в Києві стає популярним
Серед відомих майстрів цього періоду слід згадати також фотоаматорів — генерала Коп’єва, Б. А. Захаркевича та інших. Висока техніка й чудовий смак визначили значні успіхи київських майстрів-фотографів. Саме у Києві місцеві майстри фотограф В. Воюцький і фотограф-художник О. Рудковський уклали перший у країні фотокалендар.
З листа міністра внутрішніх справ Київському, Волинському й Подільському генерал-губернатору О. П. Безаку від 9 квітня 1867 р.:
«Віктор Воюцький та Олександр Рудковський, що мешкають у місті Києві, супроводжуючи до мене п’ять примірників виданого ними першого російського фотографічного календаря на 1867 рік, просили представити їх Государю Імператору. Грудар Імператор, удостоїв прийняти зазначені п’ять примірників… Вседобродійніше повелів пожалувати кожному з них: золоті годинники з такими ж ланцюжками й ключиками…»
До речі, В. Воюцький 7 травня 1861 р. сфотографував труну з останками Т. Г. Шевченка, що була встановлена біля церкви Різдва, на Подолі у Києві під час перевезення її з Санкт-Петербурга до Канева.
70-і роки ХІХ ст. – період найвищого піднесення київської видової фотографії. Фотознімки можна було придбати й на Хрещатику, у самих фотографів, а також у книгарнях Й. Завадського, Д. Ідзиковського, Федорова та інших.
Ми зупинимося на діяльності фотографів Ф. К. де Мезера (Хрещатик, № 25), Генріха Лазовського (на розі Прорізної і Хрещатика) та М. Уземського (Хрещатик, № 47), тобто намагатимемося, по можливості, за межі Хрещатика не виходити.
Франс де Мезер
1 грудня 1865 р. відкрилося ательє Франца (Франсуа) Карловича де Мезера — найвидатнішого з київських професіоналів як за часом існування фірми, так і за кількістю фотознімків.
Народився він у містечку Баранівка, на Волині, де його пращури працювали на порцеляновій фабриці. У 1852 р. приїхав до Києва і до відкриття свого фотоательє, на запрошення інспектора класів Київського Інституту шляхетних дівчат В. Я. Шульгіна, служив у Інституті викладачем малювання, викладав цей предмет і в інших жіночих навчальних закладах, у приватних домах. Широкі знайомства, зв’язки, а також звання художника зробили його надзвичайно популярним. Фотоательє Мезера вважалося найкращим у Києві. Через нього пройшло кілька поколінь киян.
Впроваджуючи нові удосконалення і винаходи, Мезер досяг вражаючих успіхів. У 1865 р. звичайний кабінетний портрет вважався вершиною фотомистецтва, а його ательє упродовж багатьох років виготовляло портрети розміром 120х80 см та фотографії на матовому склі з ретельним і витонченим оздобленням. За перші тридцять років існування фірми (1865-1895) він зробив 137800 знімків (негативів), з яких видрукував 1,5 млн фотографій. На відвідувачів київської виставки 1897 р. справили велике враження роботи Мезера, портрети таких розмірів вперше були виконані у Києві.
Невідомо, відколи Мезер став виробляти знімки Києва, більшість з яких відноситься до 70-х і небагато — до 60-х років ХІХ ст. У 1869 р. за альбом київських видів для імператриці Марії Олексанодрівни він одержав перстень, Олексанадр II двічі нагороджував Мезера за альбоми видів Києва й околиць. У 80-і роки ХІХ ст. за вдале виконання замовлень він удостоєний звання «Придворний фотограф Її Величності королеви еллінів» (йдеться про родину з російського імператорського дому Ольгу Костянтинівну – дружину грецького короля Георга І).
На російських і зарубіжних виставках (до початку ХХ ст.) Мезер одержав 12 медалей. На виставках у Флоренції і СанктПетербурзі його знімки на склі удостоєні вищих нагород. На Всеросійській виставці у Москві — золота медаль, на виставці «Товариства наук» у Мадриді за портрети — золота медаль з почесним дипломом, на постійній виставці «Наука й мистецтво» у Брюсселі — золота медаль тощо.
Найцінніший спадок Ф. К. де Мезера — три великі, чудово виконані альбоми видів Києва зі знімками 24х32 см. Тут майже 150 фотографій. Є ще кілька альбомів і серій пізнішого періоду, а вся його спадщина налічує кілька сотень фотознімків Києва (такої кількості не залишив жоден київський фотограф-професіонал). Серед них — старий оперний театр з першими одноповерховими прибудовами, потяг «Безак», Хресний хід на Володимирській гірці, старий залізничний вокзал, шість знімків дачі П. Д. Селецького на Сирці з парком, фонтанами, статуями, світильниками (дача згоріла близько 1920 р.), Хрещатик напроти Фундуклеївської (1875 р.) та ін.
З 1 вересня 1905 р. Мезер перевів свій заклад з Хрещатика, № 25 на Хрещатик, № 27, у будинок Пастеля. У 1915 р. він відзначив 50-літній ювілей своєї фірми. Ф. К. де Мезер дожив до глибокої старості й помер у 1922 р.
Плеяда київських фотографів кінця XIX ст.
Наприкінці 70-х років ХІХ ст. закінчується перший період розвитку видової фотографії. Фотографічне мистецтво розквітає й удосконалюється: з’являються нові пластинки, портативні й дешеві апарати. З фотографією починає конкурувати фототипія, цинкографія, збільшується кількість аматорських знімків.
Останнє десятиріччя ХІХ ст. — розквіт нового покоління чудових майстрів-фотографів, досягнення яких з великим успіхом експонувалися на Київській сільськогосподарській і промисловій виставці 1897 р., а також на інших виставках.
Київський фотограф Володимир Висоцький
фотограф і поет
Учень Ф. К. де Мезера, один з представників блискучої плеяди київських фотографів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Володимир Вікентійович Висоцький (1846, с. Романів на Волині — 11.08. (30.07) 1894, м. Київ) походить з дворян. Закінчив гімназію у м. Житомирі. Більшу частину життя прожив у Києві, де 1873 р. відкрив фотоательє на розі Лютеранської і Хрещатика. Вже за перший рік роботи грошовий обіг ательє сягнув 24000 руб., а у 1892 р. -збільшився до 52000 руб. і відтоді коливався від 40 до 50 тис руб. щорічно.
Види Києва він почав знімати у 80-і роки ХІХ ст. Це були невеликі за розміром фотографії. У 1882 р. Висоцького удостоєно великої срібної медалі на Всеросійській виставці у Москві за збільшені портрети. Він мав і царські подарунки за виконання фотографічних робіт для членів царської родини. Згодом він отримав звання «Фотографа Імператорського університету св. Володимира», а з 1882 р. — «Придворного фотографа Її Імператорської Високості Великої Княгині Олександри Петрівни» (засновниці Київського Покровського жіночого монастиря). За даними 1890 р. з 15 київських фотомайстерень переше місце за чистотою та витонченістю оздоблення посідали Мезер і Висоцький. На їхню частку припадало більше половини всіх замовлень.
В. Висоцький обіймав посаду товариша голови Київського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Крім того, В. Висоцький був доволі відомим польським поетом, що відображав у своїх творах побут польської шляхти. Його поеми «Ляшка», «Всі за одного», «Нові Дзяди» -сатира на тогочасне дворянство і пародія на поеми «Марія» Мальчевського і «Дзяди» А. Міцкевича. Викривав надмірну прихильність до католицизму та Римського Папи. Друкувався у Варшавському журналі «Правда». Окремі його твори витримали по кілька видань. Найбільш відома його поема «Оксана». Творчість В. Висоцького досить високо поціновував І. Франко.
Після смерті В. Висоцького у 1894 р. його ательє відійшло дружині — Т. С. Висоцькій і синові В. В. Висоцькому-молодшому.
Генріх Лазовський
Ще один учень Мезера — Генріх Григорович Лазовський -відкрив ательє влітку 1891 р., а 1904 р. перевів його на Хрещатик, № 28 (ріг вул. Прорізної). Він був видатним фотографом-художником, зі смаком і вмінням «ухопити» момент і зафіксувати його на пластині. Широко відомі його знімки царського виходу з Успенського собору Києво-Печерської лаври, а також чудові фотографії картин Володимирського собору в Києві, розфарбовані в лише йому одному відомий спосіб. Лазовський створив колекцію портретів видатного артиста театру Соловцова Т. А. Чужбинова (Тринштейна) у його найкращих ролях, з чудовим зображенням гриму. До 1897 р. Г. Лазовський мав уже 13200 негативів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Київ не став столицею Російської імперії?
За альбом фотографій Волинських маневрів (1890) Г. Лазовський одержав від царя нагороду — діамантовий перстень; за альбом урочистостей коронації 1896 р. — знак фотографа-художника у вигляді пряжки, медаль на Анаріївській стрічці й жетон; на Київській виставці 1897 р. — срібну медаль. Крім того, за фотографування при штучному освітленні Лазовський на Московській фотовиставці одержав срібну медаль, а за застосування штучного світла при денному освітленні для фотографування портретів Паризька Національна Академія присудила йому велику золоту медаль і диплом Почесного члена, а Академія винахідників — почесний диплом. Небагато з фотографів світу були удостоєні такої честі.
Микола Уземський – майстер фотопортретів
Відомою серед киян була і фотографія М. О. Уземського, відкрита 1893 р. в будинку по вул. Хрещатик, 43. Власник нового «закладу» багато років працював завідувачем фотоательє В. Висоцького, який засвідчив: «3 листопада 1885 року. Засвідчую, що М. О. Уземський, працюючи у мене 8 років на службі, обов’язки завжди виконував сумлінно і чесно, спеціальністю своєю з фотографічного мистецтва володіє повністю…» Микола Уземський – представник українських фотографів кінця ХІХ – початку ХХ ст., майстер портретної зйомки, також уславився численними знімками фабрик і заводів України.
Крім того, М. Уземський був відомий своїми портретами на матовому папері, які відзначалися як розмірами, так і якісним виконанням. Особливо відомий його портрет «маленького Гамлета» – хлопчика, одягненого у костюм Гамлета. Портрет зроблений пречудово, фотограф зумів не лише якнайкраще допомогти дитині прибрати пози принца датського, а й надати своєму обличчю «гамлетівського виразу».
Завдяки успіхам фотоательє М. Уземського з року в рік розширювалося – від двох службовців у 1893 р. до двадцяти у 1897 р.
Марков-молодший – поціновувач картин
Вже згадувана фотографія Т. Є. Маркова була відкрита на Хрещатику 1865 р. За 30 років по тому його син Дмитро Тимофійович Марков, перейнявши від батька мистецтво фотографа, 12 травня 1895 р. одержав дозвіл київського губернатора М. П. Томара і того ж року відкрив на Хрещатику, №6 фотоательє (пізніше переведене на Хрещатик, №41), у якому став щорічно випускати 30-36 тис знімків з видами Києва, Одеси і Житомира. Серед видів Києва, зроблених Д, Марковим виділяються знімки пам’ятника св. Володимиру у зимовому пейзажі.
Чимало зусиль фотограф затратив, аби подолати труднощі, створювані грою сонячних променів на сніговому покриві. У великій кількості Д,. Марков також випускав царські портрети. А ще він першим у Києві робив знімки з картин відомих художників. Особливо популярними були «Мадонна» Рафаєеля, «Христос у Гефсиманському саду» Гофмана, «Богоматір» Васнєцова. У 1897 р. у Д. Маркова було близько 1500 знімків з картин.
Микола Козловський: фотографія і кіно
По краплині збиралися відомості про київського фотографа першого українського кінооператора Миколу Феофановича Козаловського (1866-1940). Народився він в Україні, закінчив училище у м. Балта. Жив у Києві по вул. Фундуклеївській, №56; працював завідувачем фотографії М. Уземського. У 1898 р. спільна з Г. Ф. Гаасом, який до того 15 років навчався фотографії у Висоцького, відкрив фотоательє по вул. Хрещатик, №40) у будинку Григоровича-Барського. Це ательє «Ілюзія» у 1906 р. згодом перетворилося на ілюзіон, де М. Козловський показував відзняті ним фільми.
Отже, як бачимо, блискуча група київських фотографів кінця позаминулого століття була «пташенятами гнізда Мезера», – або його учнями, або учнями його учнів.
Популяризація фотографії і фотомистецтва
Київські фотографи не обмежувалися у своїй діяльності вузькими рамками своїх ательє, а прагнули пропагувати мистецтво фотографії. У 1888 р. засновано V Фотографічний відділ Київського відділу ІРТТ (Імператорського російського технічного товариства). Головою відділу було обрано професора університету св. Володимира В. А. Беца, членами — Ф. К. Мезера, В. В. Висоцького та інших. У 1896 р. новий голова відділу, майбутній професор КПІ Г. де Метц, фотографи В. Висоцький-син, Г. Лазовський, В. Кульженко погодилися проводити лекції та практичні заняття з фотографії і навіть організувати систематичні тримісячні курси. Не торкаючись видатних київських фотографів кінця ХІХ ст.: Г. Чугаєвича, Й. Кордиша, М. Пастернака, обмежуємось лише тими, чиї ательє містилися на Хрещатику.
Пастернак. Фотограф.
Щоправда, і М. Пастернак відкрив спочатку фотографію на Хрещатику у 1869 р., але згодом перебрався у Михайлівський провулок, а потім – до власного будинку на розі Софійської. Його знімки 70-80-х років поступаються роботам Мезера й Кордиша, однак, серед них зустрічаються й дуже вдалі, від «кабінетних» до досить великих, Його альбоми не замовлені, а виготовлені для продажу, вони грубіші, комерційний бік превалює над художнім. Але то – данина епосі, завдяки якій ми сьогодні можемо уявити минуле нашого міста.
«Пройдіть Хрещатиком, – читаємо у журналі «Киевская старина» за 1881 рік, і зупиніться біля будь-якої з двох крамниць, у яких продаються різного роду портрети, картки і зображення, – ви знайдете у форматі малих і кабінетних фотографічних карток. Звідки вони? Продавець одержав їх від київського фотографа Пастернака».
Є в М. Пастернака гарний альбом, в оправі з чорного оксамиту, із золотим тисненням, з 30 знімками 18х24 см кінця 70-х або початку 80-х років ХІХ ст. чудової роботи і добре збережений. Можливо, саме про такий або подібний до нього йдеться у знайдених нещодавно документах.
З листа Київського, Подільського й Волинського генерал-губернатора О. Р. Дрентельна Київському губернаторові Л. П. Томара від 6 листопада 1885 р.:
«Судар Спадкоємець Цесаревич повелів жалувати київському фотографу Пастернаку золотий перстень, прикрашений коштовним камінням, у дарунок за піднесений ним Його Імператорській Високості великий альбом фотографічних видів Києва… Маю честь повідомити Ваше Превосходительство з супроводженням зазначеного перстеня і покірно просити Вас, Вельмишановний Добродію, зробити розпорядження про вручення його за приналежністю фотографові Пастернаку».
З відповіді Київського губернатора генерал-губернаторові від 16 листопада 1885 р.:
«Внаслідок пропозиції д. Ігнерал-губернатора 6ід 6 цього листопада маю честь повідомити канцелярію Його Високопревосходительства, що пожалуваний Государем Спадкоємцем Цесаревичем київському фотографу Мик. Пастернаку золотий перстень, прикрашений коштовним камінням, у дарунок за піднесеним ним Його Імператорській Високості великий альбом фотографічних видів м. Києва – вручений за принадлежністю».
Товариство «Дагер»
Не випадково, що за такого кількісного і якісного піднесення фотосправи, саме у Києві виникло товариство «Дагер» (1901-1917), яке стало всесвітньо відомим і перетворило Київ на центр не лише всеросійської, а і європейської фотографії.
Діяльність товариства «Дагер» уже висвітлювалася в інших виданнях. Додамо лише, що робота його була тісно пов’язана з Хрещатиком: загальні збори Товариства відбувалися щомісяця у приміщенні Київського відділення ІРТТ -Хрещатик, №10, Правління Товариства останні роки діяльності розміщувалося також на Хрещатику: 1914 р. – Хрещатик, №50; 1915-1917 -Хрещатик, №7. Нагадаємо також, що 1908 р. у приміщенні ІРТТ Товариство «Дагер», очолюване видатним майстром портретної та пейзажної зйомки М. О. Петровим, ініціювало і провело II з’їзд фотографічних діячів Росії і водночас зі з’їздом у будинку Біржі (Хрещатик, № 13) – Другу Міжнародну фотовиставку, яка перетворилася на справжнє свято світової фотографії.
Екскурсії Києвом
На Всеросійській промисловій виставці 1913 р. у Києві експонати товариства «Дагер» знайомили відвідувачів з різноманітними способами друкування. Серед знімків – високохудожні зразки, Так готувалися кадри майбутніх українських професіоналів у галузі фото й кінематографії, діяльність яких розгорнулася пізніше,
