Нас, українців – таких різних і часом навіть не схожих одне на одного, – об’єднує той факт, що нашу спільну батьківщину зараз із найрізноманітнішої зброї атакує росія. І росіянам байдуже, яку музику ми слухаємо, які фільми дивимося і навіть за якого кандидата у президенти чи політичну партію ми голосували на минулих виборах.
Що таке солідаризм — простими словами
Православні, католики, юдеї, буддисти, атеїсти чи агностики – не важливо, хто ми. Головне що ми – українці, а значить, за логікою росіян (чи точніше – рашистів) нас потрібно знищити. Разом з Україною.
І от в такий момент нам, таким різним, потрібно об’єднуватися – шукати «спільний знаменник», спільні цінності. Українців із різних середовищ та найрізноманітніших уподобань та інтересів сьогодні об’єднує спільна біда: війна прийшла на нашу землю, і ми (кожен на своєму рівні та в силу своїх можливостей) сьогодні хочемо захистити Україну від ворога. Ми ненавидимо росію та жадаємо якнайшвидше дочекатися того дня, коли окупанти залишать українські землі та коли в Україні знову наступить мир. Тому в умовах війни задля досягнення спільної для всіх цілі ми починаємо між собою взаємодіяти. Зникають розбіжності та непорозуміння, які були в минулому. З’являється солідаризм.
Розтлумачимо:
«Солідаризм — стратегія мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз», – так пише у статті про це явище українська Вікіпедія.
Коли люди об’єднуються навколо чогось (як у випадку сьогоднішньої війни росії проти України), коли з’являються спільні цінності та спільні цілі – з’являється і солідаризм – виникає потреба гуртуватися у громади та офіційно зареєстровані громадські організації.
Коли за часів СРСР українці вимушено опинялися в еміграції – вони часто об’єднувалися у спільноти. Так, українські емігранти часом були дуже різними, але якщо траплялося так, що вони мріяли про українську державність, то, значить, був сенс консолідуватися; була підстава для солідаризму.
Чим було емігрантське студентське об`єднання «Зарево»
Сьогодні ми зануримося в історію створення українського емігрантського студентського об’єднання «Зарево», прикладом гуртування у випадку якого став саме солідаризм навколо спільних цінностей та цілей (численна кількість документів зі свідченнями діяльності даної організацію знаходиться в Центральному державному архіві зарубіжної україніки).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Центральне і переферійне в культурі: український вимір
Організація «Зарево» як щось єдине й цілісне з’явилася не одразу. Спочатку з’явилися так звані студентські корпорації, які існували окремо одна від одної. Історія таких об’єднань бере свій початок з Німеччини, їх називали Burschenschaften. Цікаво, що якраз у німецькому місті Мюнхен і було створено «Зарево».
Тож варто перерахувати основні риси студентських корпорацій:
- довічне членство,
- академічний характер,
- закритість об’єднань
(щоправда, у випадку об’єднання «Зарево» закритість проявляється тільки у тому, що до нього з європейського та американського середовища входили тільки українці),
- етнічний та національний характер,
- націоналізм.
Національний світогляд учасників «Зарева» виховувався діяльністю цього об’єднання. Діаспорна молодь організовувала наукові та розважальні вечори, різдвяні бали, учасники яких мали сплатити внесок для подальшого функціонування об’єднання. На наукових вечорах, які часто називалися ідеологічними, виголошувалися доповіді, обговорювалися актуальні теми.
З історії створення
Об’єднання українських студентських товариств національного солідаризму «Зарево» з’явилося в 1949 р. на Конгресі Української Націоналістичної молоді у Мюнхені. Термін «національний солідаризм» у назві «Зарева» тоді був популярний, тож кожний зарівець не мислив свою працю без її тісного зв’язку з українським народом та без відродження незалежності України. Цей термін використовувався у назвах діаспорних академічних організацій, як, наприклад, Українське студентське товариство національного солідаризму «Січ». Тож молодіжне об’єднання «Зарево» брало активну участь у житті Центрального союзу українського студентства і, відповідно, сприяло формуванню української ідентичності за кордоном у часи окупації українських земель Радянським Союзом.
Бували й непорозуміння
Але не все було так безхмарно. Як і в будь-якому об’єднанні людей, в «Зареві» траплялися конфлікти. Окреслімо один з них.
Чи повинні представники об’єднання «Зарево» вибудовувати діалог з тими українцями, які живуть в СРСР?
Одні члени організації вважали, що емігрантська українська спільнота має прагнути продуктивної комунікації з представниками радянської України, оскільки лише об’єднавшись навколо спільних цінностей, можна досягати складних цілей. Інші схилялися до думки, що тих українців, які живуть під радянською владою (а значить так чи інакше догоджають їй) слід сприймати як зрадників української ідентичності, що ніяких спільних цінностей з цими українцями бути не може, і тим більш неможливо з ними обговорювати ідеї української державності.
Так чи інакше, але члени «Зарева» не могли дійти спільної точки у питанні ставлення до українців Радянського Союзу.
А що далі?
За деякий час, у 70-ті, зникло і саме «Зарево».
Об’єднання «Зарево» зникло, українська держава відбулася.
Щоправда, сталося це вже після розпаду СРСР.
І вже потім, на теренах незалежної України, з’явилося «Об’єднання студіюючої молоді «Зарево», яке багато в чому успадкувало ціннісні орієнтири та принципи діяльності своїх попередників – об’єднання «Зарево», яке було в діаспорних колах.
Щоправда, то вже зовсім інша історія.
Знавало «Зарево» інших невдач, які стали причиною глибинної кризи в організації. Переглянувши деякі документи можна відстежити та навіть зрозуміти логіку цієї кризи.
Невідомо, як склалася б ситуація, якби не було всередині організації вищезгаданих непорозумінь та якби був досягнений консенсус у питанні ставлення до українців, які жили в радянських реаліях. Проте очевидно, що відсутність протиріч сприяла б консолідації членів організації навколо спільної мети та спільних цінностей. Мабуть, за таких умов об’єднання «Зарево» могло б стати більш впливовим та сильнішим.
ІННА ДОВГАНЮК,
За матеріалами Центрального державного архіву зарубіжної україніки