Ядерна загроза: вчора і сьогодні

«Москва страшить новими ракетами…» — заголовок в газеті в 1993 році

– прочитавши такий заголовок до статті, кожен з нас напевне подумає, що в ній буде йтися про сьогоднішню війну Росії проти України, про заяви Путіна, який марить знищенням української державності, щоденно бомбардуючи наші міста авіабомбами та обстрілюючи їх ракетами. Але ж ні, стаття під заголовком «Москва страшить новими ракетами» вийшла ще у 1983 році в США. ЇЇ видавали представники української діаспори.

МОСКВА СТРАШИТЬ НОВИМИ РАКЕТАМИ 

Бонн, Західна Німеччина. Совсєтський генерал Ніколай Червов зробив перше публічне признання, що совєтські війська в країнах Східньої Европи озброєні ядерними ракетами близької дальності.

Цей генерал, який є членом генерального штабу, мав заявити німецькому журналу «Штерн», що тактична ядерна зброя розміщена «всюди, поза межами СССР, де перебувають совєтські війська». 

Червов також сказав, що, якщо НАТО продовжуватиме здійснювати свої плани розміщення в Західній Європі нових ракет середньої дальності, то Совєтський Союз, модернізує у відповідь свої арсенали ракет близької дальності і розмістить нові ракети, які зможуть осягнути територію ЗСА за 10 хвилин. Одночасно він виключив можливість розмістити їх на Кубі, підтверджуючи 20-літній договір про нерозміщення на Кубі ядерної зброї.

У цій самій статті Леонід Замятін, високий дорадник совєтського лідера Юрія Андропова, сказав, що він проти припинення переговорів про зменшення арсеналів ядерної чи звичайної зброї у відллату за розміщення в країнах НАТО нових ракет. Як відомо, раніше ходили чутки, що Совєтський Союз покине переговори, якщо НАТО почне розміщувати свої нові ракети на європейському континенті. 

У своєму інтерв’ю тижневикові «Штерн» Замятін буквально заявив: «Я не думаю, що дипломатична діяльність, яка б вона не була, повинна припинитися. Послухайте, ми ж прямуємо до атомної катастрофи». 

Коли спитали президента Рональда Рейгана про його думку відносно заяв совєтського генерала, він відповів: «Я не сприймаю слів генерала як авторитетні у чому-небудь».

—

З даної статті ми бачимо багато того, що можна розгледіти сьогодні. Той самий ядерний шантаж, те саме «…до США за 10 хвилин…». Таке відчуття, ніби от-от з’явится в тексті Дмитро Кисельов та його «радіоактивний пєпєл». Щоправда, замість Росії в тексті фігурує Радянський Союз. А в тім, сьогоднішня Росія позиціонує себе у якості правонаступниці цього самого Радянського Союзу. І Росія зараз не лише щоденно закидає ракетами українські міста, руйнуючи дощенту школи, лікарні та вбиваючи мирних людей, Росія погрожує застосувати ядерну зброю. І не лише по відношенню до України, а й по відношенню до інших європейських держав та Сполучених Штатів Америки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Київ не став столицею Російської імперії?

Іноді погрози Росії використання ядерної зброї набувають просто таки абсурдних форм.

Так концертний хор Санкт-Петербурга виконав пісню про ядерний підводний човен, який готується завдати удар по Вашингтону. Пісня прозвучала 23 лютого в Ісаакіївському соборі на концерті, присвяченому Дню захисника Вітчизни (так-так, хор просто в храмі біля ікон заспівав пісню з закликами бомбити столицю Сполучених Штатів Америки).

А які слова в цій пісні:

«На подводной лодочке с атомным моторчиком

Да с десятком бомбочек под сотню мегатонн

Пересек Атлантику и зову наводчика:

«Наводи, говорю,- Петров, на город Вашингтон!»»

От так от от просто взяти – і по Вашингтону бомбочками. 

Завершується пісня такими словами:

«Тру-ля-ля, тру-ля-ля,

Все могу за три рубля!

Пополам гори земля

Неприятеля!»

Подивіться відео з виконанням цієї пісні в церкві серед ікон на День захисника Вітчизни (чи День радянської армії) 23 лютого 2019 року. На ньому видно, як хористи (люди мистецтва) транслюють громадськості міф про те, що ядерна загроза сьогодні — це не міф.

«НА ПОДВОДНОЙ ЛОДОЧКЕ С АТОМНЫМ МОТОРЧИКОМ….» В ХРАМІ

Цікаво, що ця пісня написана ще в 1980-і, в СРСР, у розпал холодної війни.

Щоправда, в ті часи, в часи боротьби з «опіумом для народу», вона не виконувалася в православних храмах. Тепер, в Російській Федерації, виконується.

Росія, в якій виконуються подібні пісні, стала без перебільшення фашистською державою. Фашизм у цій державі мімікрує під антифашизм. Він навіть отримав нову назву – рашизм.

Парадокс полягає в тому, що фашистською державою Росія називає Україну — головну (хоча й не єдину) жертву своєї агресії. Стріляє по Україні ракетами, погрожує ядерною бомбою.

Що російські загарбники роблять з Україною сьогодні?

Вони окупували частину територій України, захопили спочатку одну атомну електростанцію (Чорнобильську).

Потім іншу – Запорізьку.

Розуміючи, що захопити Київ не вдасться, зазнаючи величезних втрат від сил спротиву, рашисти врешті-решт, рятуючи свої життя, втекли з Чорнобильської АЕС, а от на Запорізькій атомній електростанції вони продовжують знаходитися.

Так, від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну відбувається, по суті, новий ядерний шантаж. Відтак, над світом нависла нова ядерна загроза.

Цього разу, на відміну від минулих літ, ядерний шантаж набув дещо іншої форми (точніше, доповнився новою складовою). Цього разу Росія не лише погрожує використанням ядерної зброї, вони ще намагаються тримати увесь світ у напруженні, знаходячись на АЕС та влаштовуючи там всілякі диверсії.

Сьогодні українцям знайоме те відчуття, що ми знаходимося за крок від спричиненої рашистами катастрофи на атомній електростанції. І таке відчуття цілком не безпідставно з’являлося в нас за останні місяці не один раз.

Окрім жахіть довкола Запорізької АЕС, одного разу впала ракета росіян поблизу реактора південноукраїнської атомної станції.

Що в цьому аспекті буде завтра — не відомо. Але поки що вони продовжують лякати Укрїну і весь світ використанням ядерної зброї.

Таке от у нас сумне сьогодення.

А що було вчора?

Давайте повернемося до історії.

У вересні 1991 року, в газеті «Свобода», яку видавала українська діаспора, вийшла стаття, яку, зважаючи на сказане вище, слід взяти до уваги.

МОСКВА НЕ ДОЗВОЛИТЬ КАЗАХСТАНОВІ КОНТРОЛЮВАТИ АТОМОВУ ЗБРОЮ 

Москва. – Агентство Ассошієйтед Пресс повідомило з Москви, що кремлівські керівники категорично відмовились передати урядові Казахстану контролю над атомовою зброєю. Більш того, вони замінили сторожів коло нуклеарних ракет і вилучили усіх казахів-військовиків від цієї функції. 

Керівник управління інформації в міністерстві закордонних справ СССР Віталій Чуркін заявив західнім кореспондентам, що «совєтський» Казахстан не отримає права контролі над атомовою зброєю розміщеною на території республіки. Слова Чуркіна – це реакція совєтського керівництва на ранішу заяву президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, що уряд республіки добиватиметься права розпоряджати нуклеарною зброєю і виступатиме проти того, щоб атомова зброя була сконцентрована виключно в Російській федерації, яка в майбутньому використає ії для офензивних цілей і для тиску на республіки. Це станеться при нагоді зміни системи, або коли до влади повернуться знову комуністи, або скрайні російські імперіялісти. 

В інтерв’ю для телевізійної компанії ЕЙ-Бі-Сі, президент Казахстану заявив, що очолюваний ним уряд республіки поробив вже всякі формальні заходи, щоб полагодити в мирний спосіб цю справу, але, як виглядає із заяви Чуркіна кремлівські імперіялісти не прийняли цих заходів і заяв Назарбаєва до уваги. 

Чуркін, наслідучи своїх “босів», Міхаіла Горбачова і Бориса Єльцина. підкреслив, що захід не повинен денервуватися цією справою, а заяву Назарбаєва треба цілковито зігнорувати, бо до контролі атомовою зброєю уряд Казахстану не дійде ніколи. Москва, мовляв, притримується усіх дотеперішніх міжнародних зобов’язань і договорів, у тому числі про контролю над атомовою зброєю. У зв’язку з тим центр не може допустити до поширення контролі над цією зброєю. 

Згідно з оцінкою західніх військових спеціялістів в Казахстані розміщено 15 до 20 відсотків ракет стратегічного призначення, головним чином ракети типу СС—18. Більшість стратегічних ракет приміщені однак на території Росії і України. Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук висловив недавно бажання, щоб Москва перемістила атомові ракети на свою територію, бо Україна хоче залишитися неатомовою державою. Заяву Кравчука не поділяють усі парляментаристи у Верховній Раді і частина лідерів політичних партій, але ця проблема ще не була предметом дебат у ВР України. В цій ділянці, як зрештою у багатьох інших Ділянках керівництва, існує свого роду хаос, бо частину ракет вже почали розмонтовувати в Україні і приміщувати їх на спеціяльні плятформи для вивозу з республіки. 

——

Відтак, окрім іншого, з даної статті ми бачимо, що українська влада сама прагнула того, щоб позбутися ядерної зброї, яка надійшла Україні у спадок від СРСР.

Чи логічним було таке рішення? — питання риторичне.

Позбувшись ракет, обравши шлях країни-пацифіста, українська влада не підозрювала того, на яку колосальну небезпеку наштовхується Україна за деякий час через відсутність у неї важкого (в т.ч.) ядерного озброєння.

Українські можновладці, які були вихідцями з СРСР (тобто були колегами російських пострадянських можновладців), і гадки не мали, що ворогом української держави в майбутньому стане Росія.

І от саме тут слід зазначити, що представники української діаспори час від часу наголошували на тому, що в майбутньому ворогом для України цілком може стати Росія.

НА ШЛЯХУ ДО СПІВДРУЖНОСТИ ВИРОСТАЮТЬ ПЕРЕШКОДИ МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЄЮ 

Москва. — Вже у перших днях дії нового політичного тіла, яким є Співдружність Незалежних Держав на місці давнього СССР виростають непорозуміння щодо відповідальности за нуклеарну зброю, військові частини і економічні переміни. 

Як відомо, хоча Україна і Білорусь повідомили, що хочуть всю нуклеарну зброю пересунути на територію Росії, уряд Казахстану ніяк не хоче передати все у руки Єльцина. Доля військових частин також далі не є розв’язана, тому що президент України Леонід Кравчук повідомив про затримання усіх військ в Україні включно із цілою Чорноморською фльотою. 

Справу економічних плянів Росії затримує також уряд України, а точно його міністер фінансів, але рівно ж інших республік, які не хочуть погодитися на впровадження з новим роком вільного ринку і звернулися до уряду Росії, щоб пересунути, реченець таких змін. У зустрічі з фінансовими експертами Росії, український міністр заявив, що Україна не може піднести плату до такої висоти, як це хоче зробити Росія, тому, бо на те немає готівки, яку затримує російський уряд. Українські представники уважають, що вільний ринок без рівночасного піднесення плати буде для України катастрофою. Однак, як інформують американські журналісти, Боріс Єльцин, зустрівшись із посадовцем Москви, підтримує рішення радикально піднести ціни із першим січня 1992 року. 

Американські журналісти підкреслюють, що існують непогодження поміж Україною та Росією рівно ж у інших ділянках, як наприклад, в тому, що Росія хоче бути єдиним спадкоємцем усіх легальних справ СССР, як і хоче перебрати у їхні руки усі амбасади та розвідчу службу. Росія натомість є невдоволена тим, що Україна підготовляється до видання своїх власних грошей і хоче зміни постанови щодо угоди про відкриті границі всіх держав, що належать до співдружности. 

Державність як непорозуміння

Річ у тім, що з перших кроків на шляху незалежності нашої держави Росія сприймала Україну як певне непорозуміння. Самі лише розмови про власну грошову систему в Україні, власну армію, власну міжнародну політику та інші ознаки суверенітету, Росії вкрай не подобалися.

А що стосується успадкування Україною частини надбань СРСР – тут Росія була взагалі категорично проти.

Росії банально було вигідно, щоб Україна залишилася без зброї, без грошей та без гідної репутації в очах інших держав, щоб з Україною закріпилися звання «молодшої сестри» для Росії.

Якщо Україна в який момент не погодиться на роль молодшої сестри – тоді можна її і ядерною зброєю лякати, і міста українські бомбити, і частини територій окупувати (власне, робити все те, що Росія робить з Україною зараз).

Знову пропонуємо глянути на одну публікацію від листопада 1991 року в газеті «Вільна думка», яку видавала українська діаспора.

Конфронтація Москви з Києвом 

Київ, — Як подає «Тзе Австралісн» в числі за 25 жовтня ц.р. (за звідомленням кореспондента лондонського «Тзе Таймс» Роберта Селлі) український уряд якнайрішучіте і з люттю заперечив звідомлення московського агентства ТАСС, мовляв уряд України проголосив націоналізацію стратегічної ядерної зброї на її території. Заступник Верховної Ради України Володимир Гриньов обвинуватив ТАСС у дезінформації світу з метою, щоб Захід змусив Україну визнати авторитет Москви й підписати «союзний договір». 

«Нас (тобто Україну -прим. ред.) представлено як державу, яка хоче шантажувати світ», – сказав він. 

Далі кореспондент Роберт Селлі з Києва подає, що після погроз президента Горбачова – у зв’язку з відмовою України підписати договір, яка творитиме власну економіку, валюту, закордонну і втутрішню політику, власні збройні сили і т. д. – взаємовідносини між совєтським урядом і Києвом стали найгіршими за 50 років. Республіка готується, після 1-го грудня, до повної незалежности. 

Звідомлення ТАСС про події в Україні тепер крайнє спотворені. Зокрема після створення міністерства оборони совєтський військовий провід намагається стримати головно доставу паперу в Україну. 

Але це ще більше загострює взаємовідносини і республіка у свою чергу стримує передачу військової зброї з України. І вже є заяви поодиноких військових відділів про підпорядкування їх безпосередньо Верховній Раді України. 

Амер. часописи повідомили, що США, з ініціятиви президента Буша, вже вислали в Україну медикаменти на суму 6,8 млн. долярів. як гуманітарний жест. 

Тим часом 24-го жовтня уряд України звернувся за міжнародньою допомогою, шоб відповідну частину совєтського майна за кордоном повернути Україні, як одній із «спадкоємців» Союзу. 

Інший лондонський кореспондент Брюс Баскетт (див. «Тзе Телеграф — Міррор» за 24 жовтня) подає, що Україна перебрала контролю над наймодернішою зброєю, включно з ядерною, наперекір постановам Горбачова, який назвав це рішення України небезпечним, безвідповідальним та нелегальним.

***

Пройшли роки. На жаль, сьогодні ядерна загроза знову стала реальністю. Залишається лише сподіватися на розум Homo Sapiens.

Дуже хочеться сподыватися, що переможе здоровий глузд.