Захоплюючий погляд вигляд цього будинку-замку, який часто тримають у фокусі екскурсоводи під час екскурсій в Києві, унікальний і неповторний – подібного будинку в Києві немає. Гострий, високий, стрімкий силует вежі зі шпилем фіксує вісь далекої перспективи з Ярославового Валу та з Прорізної вулиці…
Цей будинок помилково називають Домом Барона Штейнгеля. Насправді ж, дім Барона Штейнгеля знаходиться дещо в іншому місці. Але дійсно в будинку за адресою Ярославів Вал, 1 дуже цікава історія.
Подружжя Калити
Садиба на розі вулиці Театральної в Києві (нині — вул. Лисенка) та Ярославового Валу формувалася в декілька етапів. У 1857 році дану ділянку (тоді ще не сплановану) отримала Ганна Герасимівна Калита, дружина генерал-лейтенанта Тараса Калити, начальника артилерійських гарнізонів Київського військового округу. Землю надала міська управа в обмін на їхню забудовану садибу на Печерську по вул. Рибальській, яка підлягала знищенню через будівництво нової Київської фортеці. Генерал просив компенсувати втрачуване в адекватному розмірі, тобто 824 кв. сажні (О,375 га). Справа видавалась настільки серйозною, що до неї були причетні цивільний губернатор П. Н. Гессе, генерал-губернатор князь І. І. Васильчиков.
Певне, генерал Калита обрав саме це місце не випадково, оскільки знаходилось воно в кращій частині міста, “де згідно з плаом 1852 року мали спорудити собор в ім’я св. Володимира”, і яка “лише за особистою вказівкою імператора Миколи I залишена для приватних будівель”.
Розпорядження генерал-губернатора
Навесні 1858 року генерал-губернатор розпорядився: “Беручи до уваги, що, по розплануванню Підвальної та Театральної вулиць, особи, які одержали дозвіл зводити на цих вулицях будинки, зустрічають до того затруднення, змушені зашибити свої будівлі та не маючи через це вільного до садиби доступу, я визнаю за необхідне вздовж Підвальної та Театральної вулиць дозволивши до забудови будинкам ввезти землю через арештантів від цивільного відомства до вулиць хоча б на одну сажень в ширину від лінії будинків”.
Двоповерховий наріжний будинок
Саме вцей час, у 1858–1861 роках і було збудовано двоповерховий наріжний цегляний будинок, орієнтований видовженим фасадом з парадним під’їздом до вулиці Театральної, з ґанком та балконом над ним (нині вул. Лисенка, 2). Вважається, що будинок спроектував архітектор Ф. Голованов. На першому поверсі було 12 кімнат, на другому — 10. На подвірї садиби стояли одноповерхові жилі флігелі, кам’яна кухня, каретний сарай, стайні, льодовня. Був і неодмінний садочок, в якому росли 25 фруктових дерев і 30 кущів.
Міхал Подгорський і будівництво «замку Барона»
По смерті власниці садиби, генеральши Калита ця нерухомість за духівницею перейшла y спадок дітям, а за купчою від 17 листопада 1892 року — у власність поміщика Міхала Подгорського.
Саме в цей час у місті зароджувалася відома багатьом київська “будівельна лихоманка”. Новий власник садиби у лютому 1895 року та в січні 1897-го оформлює в Київському земельному банку дві довгострокові позики під заставу нерухомості на суму 117 тис. руб. Відтак поруч зі скромним наріжним особнячком піднісся екзотичний чотириповерховий прибутковий будинок, споруджений y 1896 – 1897 рр. за проектом інженера М. М. Добачевського. Складний план ділянки на вигині вулиці, обмеженість наявними на час спорудження двоповерховими доволі скромними сусідніми будинками зумовили незвичність архітектурного образу, здавалося, звичайного за структурою секційного житлового будинку. Однак ця неординарність походила й від особистості зодчого (хоч ним був інженер за фахом), його високотворчого обдарування, художнього смаку і, можливо, бажання продемонструвати свої творчі можливості поміж строкатого київського архітекторського загалу, де неординарність мислення була доволі рідкісним явищем. Відтак навіть у наші дні не можна не відзначити, що будинок вражає казковою романтичністю, архітектурною виразністю, пластичністю об’ємів і фантастичним поєднанням романо-готичних та ренесансних форм і деталей.
Цікаві особливості Будинку Подгорського
Парадний вхід улаштовано не просто з вулиці, а через браму, фланковану постатями крилатих демонів, що тримають еркер. Проїзд на двір враховував габарити кінних екіпажів, через це бачимо обабіч підвишення, що обмежували рух коліс відносно брами. Привертає увагу артистичне ліпне склепіння в проїзді та важкі набірні стулки воріт і парадних дверей.
На порозі гостей зустрічає вітальний напис латиною ‘»Salve”, зролений у мозаїчній підлозі в техніці “терацо”. Широкий просторий об’єм парадних сколів розкрито на всю висоту. Впадає в око спорядження сходів з алебастровими фігурними балясинами. Таких сходів, як і другого такого будинку, в Києві просто не існує.
На другому й третьому поверхах розміщувались десятикімнатні квартири. Їхні стелі прикрашала ліпнина. Особливою ж окрасою квартир були кахляні груби виробництва київської фабрики Й. Анджейовського.
Убік двору виходили приміщення для прислуги, згруповані в двох рівнях, з невисокими стелями й маленькими віконечками. Ці “служби” з кухнями мали окремі, “чорні” сходи, якими заносили Продукти, дрова для опалення і кухонних плит, виносили сміття й золу. з цього боку будинок має сім поверхів. Прміщення на першому поверсі будинку Подгорського здавалися під комерційні заклади.
Р̲е̲к̲л̲а̲м̲а̲ ̲ ̲д̲и̲т̲е̲р̲с̲ь̲к̲о̲ї̲ ̲“̲У̲ ̲З̲о̲л̲о̲т̲и̲х̲ ̲в̲о̲р̲і̲т̲”̲ ̲(̲“̲A̲ ̲l̲a̲ ̲p̲o̲r̲t̲e̲ ̲d̲’̲O̲r̲”̲)̲,̲ ̲р̲о̲з̲м̲і̲щ̲е̲н̲а̲ ̲в̲ ̲г̲а̲з̲е̲т̲а̲х̲ ̲1̲8̲9̲8̲ ̲р̲о̲к̲у̲,̲ ̲м̲о̲ж̲е̲ ̲н̲а̲д̲а̲т̲и̲ ̲п̲е̲в̲н̲е̲ ̲у̲я̲в̲л̲е̲н̲н̲я̲ ̲щ̲о̲д̲о̲ ̲р̲і̲в̲н̲я̲ ̲т̲о̲г̲о̲ч̲а̲с̲н̲о̲г̲о̲ ̲с̲е̲р̲в̲і̲с̲у̲:̲
Англйські бісквіти і вафлі власної фабрики, незабаром відкриється булочна, кондитерська і кав’ярня в розкішному, спеціально влаштованому (за зразком столичних міст ) приміщенні 3 електричним освітленням, Великий і різноманітний вибір всіляких печив до столу і чаю. Сирі продукти власних млинів ізаводів. На чистоту приготування і доброякісність матеріалів звертаю особливу увагу. Продаж і прийом замовлень на всілякі кондитерські вироби як для міських, так і для іногородніх замовників у спеціальній упаковці. Розвозка продуктів постійним замовникам. Будинок Подгорського”.
Подальші власники садиби
У 1907 році за 200 тис. рублів садибу придбав дворянин Карл Ярошинський, який мав наміри значно розширити володіння, задля чого й прикупив сусідні ділянки по Театральній, 4 та 6. У 1910 році йому належало вже 2300 кв. саж. (1,05 га). Мабуть, власник планував нове 6yдівництво. Ha першому поверсі “будинку-замку” 1912 року чех Йозеф Петраш відкрив кінематограф ”YMMV.” на 100 місць.
Навесні 1915 року, B розпал світової війни, садибу придбав один з київських “цукрових королів” — статський радник Лев Бродський. Як і попередній власник, він не мешкав за цією адресою (у нього був власний особняк на Липках), а здавав свою нерухомість y найм.
На початку 1918 року сім кімнат винаймала редакія української газети “Наша думка”. На другому поверсі містилися умебльовані кімнати М. Лісневича, а в підвалі — пекарня Першого Єврейського споживчого товариства.
Наприкінці того ж року садиба перебувала у спільній власності I. Дунаєва та Х. Гітельмахера.
Після націоналізації квартири стають комунальними, а в наріжному двоповерховому будинку розміщуються окружна міліція, міська військова комендатура та інші установи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «̲Я̲р̲о̲с̲л̲а̲в̲і̲в̲ ̲В̲а̲л̲,̲ ̲1̲4̲.̲ ̲С̲а̲д̲и̲б̲а̲ ̲Л̲е̲о̲н̲т̲і̲я̲ ̲Р̲о̲д̲з̲я̲н̲к̲а̲ ̲в̲ ̲К̲и̲є̲в̲і̲»̲
