Сирець — це територія між Лук’янівкою, Бабиним Яром, Куренівкою, Волейковим, Петрівською залізницею, вулицями Олени Теліги та Дегтярівською. У походженні назви немає жодних загадок: її місцевість отримала від ріки Сирець, яка бере початок поблизу станції метро «Святошин» і впадає в Дніпро недалеко від київської гавані.
1966 рік. Узвіз по вулиці Щусєва до забудови будинками. Внизу зараз станція метро «Сирець».
Вулиця Щусєва, 1970-ті роки.
Історія місцевості Сирець
Перша документальна згадка про Сирець з’являється у кінці XIV століття. У 1381 році місцевість згадується як село, подароване князем Володимиром Ольгердовичем домініканському монастирю. До Києва її приєднали у ХІХ столітті. З того часу місцевість активно освоюється в якості міської території. Сирець славиться двома прекрасними зеленими зонами — це Сирецький гай та Сирецький дендропарк.
Сирецький гай — залишок величезних листяних лісів, які в давні часи займали територію Києва — це майже повністю творіння природи. Люди доклали зусиль до благоустрою гаю тільки у 1952 році, коли на базі існуючих природних насаджень було створено лісопарк.
А от Сирецький дендропарк — це вже творіння людських рук. Початок дендропарку поклав старий дендрарій, заснований ще у 1875 році біля будинку власника квітково-декоративного господарства, банкіра Майера. Вже за радянських часів, після війни, дендрарій було розширено за рахунок молодих насаджень.
Сирецький дендропарк у наш час.
Кров і сльози Бабиного Яру
Якщо запитати у киян: «З якою подією у вас асоціюється Cирець?», чи не кожен найперше згадає трагедію Бабиного Яру.
Під час окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німцями мирного населення (переважно євреїв), радянських підпільників та військовололонених, партійних активістів, працівників НКВС, членів ОУН тощо.
Формальним приводом для початку розстрілів, за твердженнями німців, стали вибухи і пожежі в центрі Києва, організовані радянськими підпільниками. У диверсії звинуватили, насамперед, євреїв. І нелюди підписали невинним людям смертний вирок… 29 вересня 1941 року євреям наказали зібратися на Лук’янівській площі. Звідти їх повели до Бабиного Яру. Там їх роздягали наголо, рівномірно розподіляли групами по яру і розстрілювали. Кожна наступна група повинна була лягати обличчями вниз на ще не вистиглі трупи…
Але на цьому жах не скінчився. 3 жовтня 1941 року розстріли продовжувалися. Всього, за висновками спеціальної державної комісії з розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, знищено було близько 100 000 ociб. Інші джерела наводять цифру до 200 000 ociб.
Однією з жертв Бабиного Яру стала українська письменниця Олена Теліга. Опену, яка разом з соратниками чинила спротив окупантам, попередили, що німецька влада готує її арешт. Втім, вона відмовилася тікати з Києва, розуміючи, що це означає неминучу загибель. Олену заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником, щоб до кінця бути з коханою дружиною. Якийсь час Олена Теліга перебувала у київському ґестапо. На мурі вона залишила свій останній запис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». У лютому 1942 року письменницю разом з чоловіком було розстріляно у Бабиному Яру.
Сирець, вулиця Новоокружна (нині — Олени Теліги) в кварталі між Ризькою та Пархоменка (Дегтярівською), 1967 рік.
Після катастрофи
У серпні 1943 року німці намагаються приховати сліди злочину — поховання у Бабиному Яру розкривають, щоб знищити трупи. Рештки кісток спалювали, перемелювали і розносили по яру. Займаються цим в’язні Сирецького концтабору, які працювали з кайданами на ногах, а жили в землянках у самому Бабиному Яру. Розуміючи, що їх кати теж не пошкодують, вони здійснюють спробу втечі. 15 людям вдається врятуватися з пекла. Згодом вони першими дали свідчення про розстріли у яру.
Жовтень 1941 року. Радянські військовополонені засипають піском тіла убитих у Бабиному Яру. Фото Йоганна Хьолe з відділу пропаганди 6-ої армії Вермахту.
Меморіальний комплекс
Після війни радянська влада неохоче згадувала про жахіття Бабиного Яру. Справа була, знову ж таки, в євреях — у СРСР здійнялася хвиля антисемітизму. Влада Києва навіть планувала створити міський смітник у Бабиному Яру. Врешті решт, пам’ять жертв катів все ж спромоглися вшанувати. Зараз Бабин Яр має статус історично-меморіального комплексу.
Поява найвищої споруди в Україні
Знаковою подією для Сирця сімдесятих років XX століття, безперечно, стало відкриття у 1973 році телевежі. Споруда висотою 385 метрів й дотепер залишається найвищою в Україні. До речі, це не єдина пальма першості — київська телевежа вважається найвищою у світі вільною (без підтримуючих дротів) металевою конструкцією. Загальна маса металоконструкцій вежі склала 2700 тонн. Будівництво проводилося унікальним методом надбудови «від гори до низу» без використання підйомних кранів, для з’єднання елементів вежі не використали жодного болта чи заклепки. Роботи тривали п’ять років — з 1968 по 1973 рр.
Будівництво телевежі.
У сімдесяті роки з телевежі передавалися три телеканали і три радіоканали. Однак трансляція програм не була єдиним функціональним призначенням споруди. Вежа забезпечує зв’язок поліції, митниці, ДАІ та багатьом іншим відомствам.
Для жителів Сирця, та й загалом для Києва, телевежа стала об’єктом гордості. Ще б пак, адже вона вища, ніж знаменита Ейфелева вежа.
