Саварка – невеличке українське село, що простяглося над берегом мальовничої річки Рось (притоки Дніпра), без перебільшення заслуговує великої уваги. Так, таких сіл безліч, але кожне з них по своєму особливе.
Людські долі, великі драми і справжні трагедії віддзеркалюється у кожному подібному українському селі. Там де колись стояли будинки — сьогодні поле, там де колись була дерев’яна церква — сьогодні сільрада.
«Село, що геніїв подарувало світу –
Архипа Люльку і Михайла Кравчука…» –
так описує Саварку в рядках одного зі своїх ранніх віршів поет Юрій Чабан. Він, окрім іншого, також провів у Саварці своє дитинство.
А втім — зараз не про поезію. Зараз трохи історії.
Поки численні літературні вечори в Києві відбувалися у величезній кількості, поки люди відвідували бали, концерти, та інші мистецькі заходи, Саварка жила прозою суворих сільських буднів.
Розташована приблизно за 22 км від невеличкого міста Богуслав, що знаходиться на півдні сучасної Київської області, вона була справжнісінькою околицею життя — ні дістатися, ні виїхати. Знаходячись десь між лісами і полями, вдалині від асфальтованих доріг, Саварка тривалий час навіть не знала, що таке електрика (хоча церковно-приходська школа була в селі ще на початку XX сторіччя).
Але ж як до такого села потрапили вищезгадані математик зі світовим ім’ям, автор великого тритомного математичного словника Михайло Кравчук та авіаконструктор, який створив перший у світі турбореактивний двигун, Архип Люлька?
Тут кількома словами не скажеш.
РЕКОМЕНДУЄМО: Екскурсії в Києві
Михайло Кравчук — яскравий представник української інтелігенції. Будучи молодим хлопцем, він уже був знаним — викладав в Українському народному університеті та київських гімназіях, перекладав на українську мову підручники, займався науковою роботою.
І здавалося б, нічого не передбачало біди, але коли в Києві укріпилася радянська влада — вчений, представник української інтелігенції, став представником небажаного класу.
І саме тут у його житті з’явилася Саварка.
Втікаючи від переслідування, він оселився там, куди і справді складно дістатися – в селі, до якого і дорогу складно знайти; в селі, яке е сховалося між скіфських курганів; в селі, яке з трьох боків оточене лісами, а з одного боку омивається рікою.
На якийсь час Саварка стала другим домом для славетного українського вченого. Маючи харизму та хист до математики, він спочатку стає сільським учителем, а згодом – директором школи.
Житло йому місцева громада надала просто в школі (він селиться в окремій кімнаті – в тому будинку, де зараз розташований краєзнавчий музей).
І от саме там його учнем стає хлопчик на ім’я Архип — майбутній авіаконструктор, лауреат Сталінської та Ленінської премій, герой соціалістичної праці.
Архів був здібним учнем. Йому вдалося дуже швидко знайти спільну мову з учителем.
Втім, шкільним учителем конструктора першого в світі турбореактивного двигуна був не лише академік Михайло Кравчук, а й поет Дмитро Загул.
Опинився він в селі Саварка з тих самих причин що й математик – будучи також представником української інтелігенції, він втік з Білої Церкви, подалі від радянської влади, в маленьке-маленьке село, що простяглося над річкою Рось.
От так і вийшло, що у звичайного сільського (хоча й без перебільшень дуже обдарованого) хлопчика було одразу два видатних учителя.
Що було далі?
Радянська влада дісталися до іменитих вчителів, що ховалися від неї в селі.
Академік Михайло Пилипович Кравчук був звинувачений в націоналізмі і відправлений в заслання на Колиму. Там і загинув (реабілітований при Хрущові, в 1956 році — «за відсутності складу злочину».
Поет Дмитро Загул також був репресований «за націоналізм». Також помер на Колимі. І також реабілітований посмертно..
А що сталося з хлопчиком Архипом?
А він був комсомольцем.
Вступив в Київ до Політехнічного інституту (подейкують, що у приймальній комісії всі були оповіщені про те що абітурієнт – учень самого Михайла Кравчука).
Далі – аспірантура, докторантура, та науково-дослідна робота.
Ще до вторгнення нацистської Германії в СРСР Люлька встиг спроектувати турбореактивний авіадвигун (це був перший турбореактивний двигун у світовій практиці).
Під час війни двигуни за проектом Архипа Люльки активно використовувались у радянській оборонній авіапромисловості.
Згодом, двигуни за його проектом згодом почали використовувати і в цивільній авіації.
А втім, мова в цій статті йде не про вчених, а про село Саварка.
Отже, повертаємось до витоків.
Перша згадка про село Саварка датована 1750-м роком (приблизно в цьому році була побудована дерв’яна покровське церква, навколо якої почало розростатися село).
Розглянемо топонім.
Чому саме Саварка?
З цього приводу існує кілька легендарних тлумачень.
За першою версією на цьому місці було стародавнє місто Саварка. Мовляв, недаремно навколо села і сьогодні можна розгледіти безліч так званих «Змієвих валів» – оборонних укріплень, які використовувалися в епоху середньовіччя для утримання міст від можливих нападів.
Численні ж скіфські кургани, що збереглися по периметру села. говорять про те, що люди в цій місцевості жили ще задовго до епохи середньовіччя — приблизно у II тисячолітті до нашої ери.
Деякі краєзнавці припускають що існувало дуже невелике за чисельністю слов’янське плем’я (Савари), хоча ця трактовка топоніму «Саварка» з дуже високою долею ймовірності є хибною.
Є ще місцева легенда — про козака Савку і його дружину Варку, які першими оселилися на цій території і почали її облагороджувати.
Втім, достеменно відомо що територія на якій сьогодні розташоване село Саварка (у той час коли вона вперше згадується в історичних документах) належала польській шляхті (так, до певного часу це була Річ Посполита).
У свій час в селі Саварка був великий водяний млин – такий, до якого люди їздили молотити зерно з усіх навколишніх сіл, а дерев’яній покровській церкві існувала церковно-приходська школа. Саме ця церковно-приходська школа за радянських часів стала звичайною школою. Саме в ній у свій час жив великий математик Михайло Пилипович Кравчук. саме в тій школі наразі розташований краєзнавчий музей – повноцінний музей з серйозною експозицією. І хоча цей музей і не отримує належного фінансування (там навіть світла часто немає), але в ньому розташовуються повноцінні діаграми, інсталяції, картини місцевих художників, стародавній одяг, предмети побуту та багато іншого. Там навіть зберігається документ з особистим підписом Сталіна.
Ті хто їздять на екскурсії в Богуслав, часто відвідують і цей музей. Прогулюючись по ньому, екскурсанти ніби переміщуються з епохи в епоху: від прадавніх часів до сьогодення.
А ще поруч з селом Саварка знаходиться однойменний орнітологічний заказник, в якому проживає чималий ареол сірих чапель.
Луки.
Ліси.
І річка Рось.
Краса.
А далі — річка Гороховатка (притока річки Рось).
І малесенька річечка Вирвихвіст.
І Змієві вали.
І скіфські Городища.
І Божа гора.
І Мар’їн бескид.
І багато-багато іншого.
Так, село Саварка дійсно варте того щоб його відвідати під час організованої екскурсії на Богуславщину чи самотужки, діставшись до станції Ольшаниця електричкою і пройшовши звідти близько 11 км пішки у напрямі Богуслава; пройшовши тією асфальтованою дорогою, виділенню коштів на будівництво якої у свій час сприяв авіаконструктор Архип Люлька. Кажуть, що він і виділенню коштів на нову двоповерхову школу також посприяв.
Так чи інакше, а в Саварці варто побувати.
