У перші роки незалежності киянам, як і в цілому українцям, довелося скоріше виживати, аніж жити, проте через ці тернії пройти було просто необхідно.
Спокійним життя y Києві на початку 90-х навряд чи можна назвати. Адже якраз y цей період відбулося становлення незалежної держави.
Позитивні зрушення впроваджувались у місті досить важко — давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза. Напівпорожні продуктові магазини, безкінечний пошук роботи, або хоча б якогось підробітку, купоно-карбованці, що знецінювалися з кожним днем, зухвалі вбивства бізнесменів серед білого дня — ось реалії того часу.
«Човникарі»-бюджетники
Барахолка на Сінному ринку, Київ, 1991 рік.
Ha фоні масового безробіття кожен киянин шукав своє місце під сонцем, заробляв на хліб будь-яким доступним способом. Велику кількість бізнесменів-початківців можна було побачити на столичному Хрещатику. На початку 90-х біля Головпоштамту виникло таке явище як «стометрівка» — ряд безкоштовних таксофонів, поряд з якими кожен день крутилися десятки дрібних підприємців, що займалися посередництвом. Вони повною мірою користувалися безкоштовним зв’язком. До речі, цей «подарунок від влади» був вимушеним — 2 радянські копійки були вже в минулому, а забивати собі голову замінниками монет зв’язківці не захотіли, тому й вирішили зробити дзвінки по місту безкоштовними. Це тривало аж до 1996 року, відколи таксофони перевели на картки.
Хрещатик, 1997 рік.
Ще одним місцем «зародження середнього класу» був перший у місті речовий ринок «Патент». Відкрився він у 1992 році поряд із Республіканським стадіоном. З сьомої ранку весь npocтір навколо трибун заповнювався столами. Там продавали дорогий одяг — шкіряні куртки, шуби, джинси. Весь цей товар був куплений у Туреччині за смішні гроші. У Києві ж речі продавалися в десятки разів дорожче. А за межами стадіону торгували дешевшими речами. Продавці — у своїй більшості робітники заводу «Арсенал», співробітники столичних НДІ, вчителі — розкладали свій асортимент прямо на землі, а в деяких замість вітрини були величезні баули.
1994 рік. Ринок «Патент» біля республіканського стадіону. Його було відкрито в 1992 році, закрили навесні 1994. Про причини, що спонукали до такого рішення, написала газета «Грані-плюс» (№ 39, 15–21 грудня 2003 р.). Там йшлося про споживче товариство «Меркурій», на базі якого була створена фінансова піраміда, в результаті діяльності котрої обдурені тисячі громадян України.
Ринок «Патент» був свого роду «монополістом» цілих п’ять років. А 1997 року конкуренцію йому склали нові речові ринки на Петрівці та Троєщині.
Молоді революціонери
Якщо ж говорити про шляхи становлення Києва як столиці незалежної держави, тут варто згадати про студентську «революцію на граніті».
Майдан, жовтень 1990 року.
2 жовтня 1990 року активісти Студентського братства і Українського студентського союзу, розмістившись на площі Жовтневої революції (саме таку назву мав тоді Майдан Незалежності), оголосили безстрокове голодування. Вимог у молодих людей було всього п’ять: відставка Голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола, проведення нових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, націоналізація власності КПРС та комсомолу на території України, відмова від підписання Союзного договору, повернення українських солдатів, які проходили військову службу за межами України.
Вже наступного дня на площі стояло близько 50 наметів. Акцію підтримала молодь практично з кожного куточка країни. Кияни ж забезпечували протестуючих теплими речами та ковдрами. За тиждень з активістами зустрівся Леонід Кравчук та пообіцяв студентам винести на голосування у Верховній Раді їх вимоги. Слова свого він дотримався, але за внесення до порядку денного цих питань проголосував лише 161 депутат.
Такий крок народних обранців обурив не тільки студентів. 15 жовтня під стіни Верховної Ради прийшло декілька тисяч українців. Під таким натиском нардепи були змушені затвердити постанову відносно вирішення усіх вимог студентів до кінця 1990 року. Лише після цього молоді люди завершили свою акцію протесту. А вже через дев’ять місяців Київ став столицею самостійної України.
Революція на граніті у 1990 році.
Перший Макдональдс
Перший у Києві та в Україні «Макдональдз» був відкритий y Шевченківському районі. 24 травня 1997 року всесвітньо відому мережу pecторанів презентували поблизу станції метро «Лук’янівська» на вулиці Іллєнка, 3.
Відкриття Macdonald’s на Лук’янівці, 1997 рік.
Опіум для народу
На початку 90-х y Києві виникає велика кількість релігійних та «просвітницьких» організацій, які наче магнітом притягують до себе зневірених людей. Найвідомішою з них стає тоталітарна секта «Велике Біле Братство ЮСМАЛОС». Кількість вірян зростає з шаленою швидкістю. На користь лідера секти — інженера-кібернетика Юрія Кривоногова та колишньої депутатки Ленінської райради в Донецьку Марії Цвігун (або, як вона себе називала, Марія Деві Христос) — новоприбулі «браття» переписують квартири, машини, жертвують величезні суми грошей.
У 1991-1993 роки армія «юсмаліан» у столиці нараховувала близько 10 тисяч, a в Україні — 100 тисяч вірян.
Біле братство, 1990-ті роки.
Справжня драма ледь не сталася 24 листопада 1993 року. Саме в цей день, за передбаченнями Марії Деві Христос, мав відбутися кінець світу. Ane чекати цього моменту шахрайка не радила, тому вона закликала свою паству здійснити самоспалення у Софійському соборі. B той день з самою ранку до православної святині почали стягуватися сотні «білих братів». Причому їх не спиняло те, що Софійська площа була оточена міліцією. В якийсь момент сектантам вдалося прорвати кордони тa захопити Софійський собор, але правоохоронцям вдалося запобігти біді та заарештувати 600 найактивніших «братчиків», а також лідерів секти.
У результаті Марія Цвігун отримала 4 роки позбавлення волі, Юрій Кривоногов — 7 років. Ще один з лідерів — Юрій Ковальчук, якого сектанти йменували Іоан Петро ll — сів зa грати на 6 років. До речі, після відбуття покарання Цвігун та Ковальчук одружилися та переїхали до Москви. Сьогодні Maрія вдарилася в мистецтво — вона пише вірші, музику, малює картини. А Юрій Кривоногов, вийшовши на волю, змінив прізвище та залишився жити у Києві.
