У творчій спадщині, яку по собі залишила Ольга Рапай, — відома українська скульпторка та художниця, — важливе місце належить монументально-декоративним композиціям, створеним для оформлення громадських споруд. Згадаймо два таких об’єкти, що збереглися в Києві в первісному вигляді.
Блискучим зразком модернізму у вітчизняній архітектурі залишається будівля Національної бібліотеки України для дітей, розташована в затишному куточку місцевості Нивки.
Ольга Рапай.
Її було зведено в 1976-1978 роках, головний архітектор проєкту — Михайло Будиловський. Так склалося, що в рік завершення будівництва Михайло Пейсахович емігрував до Сполучених Штатів. Через це, за поширеною в радянські часи практикою, його прізвище стало небажаним у подальших публікаціях. Водночас заклад на Нивках, який називався тоді Державною республіканською бібліотекою для дітей імені Ленінського комсомолу, набув широкої відомості, про нього багато писали. Та в переліках авторів визначної київської споруди iм’я головного архітектора ще багато років не згадувалося: легше було сховати його в формулюваннях на кшталт: «І. Цейтліна, B. Дрізо та ін.».
Національна бібліотека України для дітей. Загальний вигляд. Фото М. Кальницького.
Лисичка з качкою. Фрагмент композиції «Казки народів світу » в Національній бібліотеці для дітей. Фото Д. Антонюка.
Оригінальне об’ємно-просторове вирішення дає можливість сприймати будинок бібліотеки як своєрідну скриньку зі скарбами. А вигадливі інтер’єри ще більше посилюють таке враження. Важко пригадати іншу сучасну київську споруду, де ідея синтезу мистецтв виявлялася б настільки досконало та виразно. Автори художнього оформлення чудово розуміли специфіку читацької аудиторії. Дітям, що приходять по книжки, недостатньо ординарного приміщення, адже вони воліють потрапити до незвичної, казкової, фантастичної атмосфери. Цю атмосферу спільними зусиллями разом з архітекторами та інженерами створювали виконавець металевих кованок і вітражів Олександр Миловзоров, майстрині гобелену Світлана та Євгенія Кравченко, скульптор Борис Довгань.
Щодо творів Ольги Рапай, то вони супроводжують читачів буквально по всій бібліотеці. У вестибюлі посеред мармурового декоративного басейну «ростуть» дивовижні вази-квіти. Піднявшись сходами на другий поверх, опиняємось у холі, де розмістилися панно на теми писемності та книгодрукування. Три великі композиції з глазурованої кераміки представляють першопрохідців — святих творців старослов’янської абетки Кирила і Мефодія, винахідника типографського набору Йоганна Гутенберга, вітчизняного першодрукаря Івана Федорова. На зображеннях меншого формату — різноманітні тематичні сцени: від Сходу до заполярної Півночі, від Нестора Літописця до сучасної родини, захопленої книжками.
Зображення у ході другого поверху: «Першодрукарі», «Набірниця-лінотипістка», «Робітник біля друкарської машинки». Фотографії М. Кальницького.
Тут-таки показано друкарів, що відповідали стану галузі на час спорудження бібліотеки — набірницю-лінотипістку та робітника біля модерної друкарської машини.
Просто всередині читальної зали для наймолодших відвідувачів облаштовано «кімнату казок» — особливе приміщення, де за первісним задумом можна було переглядати діафільми на казкові сюжети. Циліндричну кімнату обгороджує стіна, суцільно вкрита рельєфною композицією з шамоту «Казки народів світу». За масштабністю, сюжетним розмаїттям і водночас надзвичайною художньою цілісністю вона є винятковим витвором.
Композиція «Казки народів світу». Загальний вигляд. Фото Д. Краснова.
Починати огляд рельєфів можна з будь-якого місця, усюди перед нами постають знайомі персонажі. Ольга Рапай виявилася чудовим ілюстратором й зображення цілком відповідають нашому уявленню про казкових істот. Десь погляд зупиниться на героях слов’янського фольклору, як-от Івасик-Телесик, Микита Кожум’яка або Царівна-жаба. Поряд із ними — класичні сюжети західних казкарів, насамперед Шарля Перро і братів Грімм: Кіт y чоботях, Попелюшка, що їде на бал, Білосніжка та семеро гномів, Бременські музиканти… Легко впізнати й персонажів казок Ганса Крістіана Андерсена «Нове вбрання короля», «Кресало», «Дюймовочка», «Непохитний олов’яний солдатик» і «Свинопас». Широко представлені східні мотиви, зокрема казки «Тисячі й однієї ночі». Шехерезада розважає тут султана нескінченними історіями, а величезний джин лякає Аладдіна несподіваною появою біля чарівної лампи. Ходжа Насреддін неквапливо їде на віслюку. Кентавр, неначе на карті зоряного неба, відстрілюється від вовків… Розглядати цю скульптурну феєрію можна годинами, радіючи кожній знайомій постаті.
Сюжети казок: «Нове вбрання короля», «Царівна-жаба», «Мавпа і черепаха», «Бременські музиканти», «Івасик-Телесик», «Дюймовочка», «Принцеса і свинопас». Фотографії М. Кальницького, Д. Антонюка, Д. Краснова.
Коли ж нe вдасться когось впізнати, то поруч c бібліотекарі, котрі підкажуть, яка саме книжка допоможе заповнити випадкову прогалину.
А на першому поверсі y відділі мистецтв влучними штрихами показано історію світової музики. На пілоні посеред залу містяться керамічні глазуровані зображення музикантів різних часів. Тут є давньогрецькі персонажі з призабутими нині інструментами на зразок «флейти Пана», східний хлопець із бубном і дівчина з дутаром, вершник із ріжком, тріо бандуристок, красуня з лютнею, віолончеліст, джазове тріо (гітарист, ударник, саксофоніст) і чимало інших.
Пілон із зображеннями музикантів у відділі мистецтв. Фото Д. Краснова.
Отже, Ольга Перецівна Рапай своїми засобами створила справжню енциклопедію світової культури. Роздивляючись ці досконалі художні твори, відвідувачі бібліотеки водночас відчувають потребу у розширенні власної ерудиціі і дістають стимул для задоволення своєї допитливості читанням нових і нових книжок.
Іншим виразним проявом таланту Ольги Рапай стало оздоблення фасаду Будинку національних творчих колективів на бульварі Tapaca Шевченка, 50-52, виконане нею в 1985-1987 роках (головний архітектор проєкту — Олександр Думчев).
Будинок національних творчих колективів. Загальний вигляд. Фото М. Кальницького.
Півник серед квітів (фрагмент панно на фасаді Будинку національних творчих колективів). Фото М. Кальницького.
У цю споруду, що складається з 5-поверхового (уздовж бульвару) та 12-поверхового об’ємів, перейшли тоді з випадкових приміщень уславлені мистецькі гурти: хор імені Григорія Верьовки, капела «Думка», ансамбль танцю імені Павла Вірського, капела бандуристів імені Георгія Майбороди, оркестр народних інструментів України. Щиро кажучи, масивна новобудови з бетону та скла не надто гармоніювала з історичним середовищем бульвару Тараса Шевченка (хоча колишня малоповерхова забудова цього місця, мабуть, уже віджила своє). Але наявність керамічних панно значно покращувала естетичне враження навіть при побіжному погляді. Коли ж вдивлятися ретельніше, то монументальна робота, яку створила Ольга Рапай, міцно заволодіває увагою.
Дівчата з квітами та колосся в снопі (зверху). Фольклорні персонажі (знизу). Фотографії М. Кальницького.
Цього разу художній витвір площею в сотні квадратних метрів цілком винесений на фасади будівлі. Варто уваги, що авторка не намагалася піти шляхом тематичного ілюстрування, буквально зобразити співців, музикантів чи танцюристів. Вона розгорнула самостійну цілісну картину національного художнього фольклору і традицій, яка, знову-таки, набуває енциклопедичної всеосяжності.
Весільна прогулянка, фрагмент панно (зверху, фото М. Кальницького), ескіз до панно (знизу, архів Ольги Рапай, Центр Юдаїки, Київ).
Знання та розуміння українського народного мистецтва взагалі є невіддільною складовою творчості Ольги Рапай, це відчутно проявлялося в багатьох її роботах. Особисте знайомство з легендарними майстринями Марією Примаченко та Марфою Тимченко відображене y виконаних Ольгою Перецівною їхніх скульптурних портретах. На панно, що прикрашають споруду, можна угледіти мотиви фантасмагоричного бестіарію Примаченко, композиційні прийоми «асиметричної рівноваги» Ганни Собачко, багатство петриківських орнаментів і щиру ґрунтовність розписних хат… Разом з тим йдеться не про компіляцію, а про органічне авторське втілення фольклорної спадщини на основі власного бачення та невичерпної творчої фантазії. Тут немає формальних кордонів, і численні голуби, що летять на панно Ольги Рапай, асоціюються не лише з вітчизняним «народним примітивом», a й з голубкою Пабло Пікассо.
Молодята, фото М. Кальницького (зверху), Фольклорні персонажі, фото Д. Антонюка (знизу).
Оптимістичному настрою від яскравого видовища сприяють зображення шлюбних звичаїв — молодята в урочистому одязі, прогулянка y візку серед квітучих луків. Навіть грізні маски зубатих і рогатих істот посміхаються, а ті персонажі, яких можна було б сприймати як лиху силу, більше схожі на ряджених учасників весільного концерту.
Олень. Фото Д. Антонюка.
Помітними прикрасами стали також три панно у спеціальних нішах нa верхніх, засклених, поверхах об’єму вздовж бульвару. Їхні композиції нагадують настінні килими з чітко вираженим центром; у декорі, що ніби зображає райські сади, переважають різнобарвні квіти, птахи й метелики.
Отакі ці дві київські будівлі, що завдяки творчому внескові Ольги Рапай увійшли до числа найцікавіших мистецьких пам’яток недавньої доби. Вони є цілком доступними, тож іще тисячі людей можуть побачити їх і пересвідчитися у всеосяжності таланту й глибині світогляду їхньої авторки.
Підписи архітектура та художниці. Фото М. Кальницького.
Стаття Михайла Кальницького в журналі «Антиквар», №3, 2023.
