За доби середньовіччя з його замкнутою структурою суспільства і специфічним способом життя садибу і сад огороджували стінами. Сади символічно відображали тогочасне ставлення людини до світу, адже реальний світ вважався не чим іншим, як символом світу трансцендентного.
Особливості середньовічних садів та їх символічне значення
Середньовічна людина ще не відчувала палкого тяжіння до природи, бо не була від неї відірваною, жила серед неї. А її ставлення до природи значною мірою формувалося християнським вченням з його розповідями про біблійний рай — уособлення вічної весни і повного щастя. Символом раю вважався сад, у якому організовані форми протиставлялися первісному хаосові.
Невідомий художник. Бог створює Адама. Мініатюра з «Київського псалтиря». 1397. Репродукція.
Сад був не лише місцем спілкування людей з природою, не тільки «книжкою», за яко міжна навчитися мудрості, але й місцем відпочинку та розваг. Він також задовольняв утилітарні потреби. Вирощування плодових дерев та винограду, лікарських рослин та квітів у садах було обов’язковим і улюбленим заняттям.
У ранньому середньовіччі існував культ дерев. Їх вважали символами божеств, які уособлювали сили добра і зла, або місцем, де такі божества перебувають. У слов’янських племен найбільшою пошаною було оточено дуб — символ сили, відваги і влади, а також старі буки і ясени — дерева життя і всесвіту. Під столітніми липами відбувалися суди, переговори та наради вождів.
Замкові та монастирські сади
Замкові стіни оточували також і невеликий огороджений сад — «гортус конклюзіс», де вирощували декоративні кущі та квіти, зокрема троянди, поодинокі дерева -липи, дуби, граби, явори, влаштовували фонтани та колодязі. А поблизу замків існували ще й луки або майданчики для герцю, що являли собою відкритий простір, обсаджений деревами та рядами декоративних кущів.
Весняні роботи в середньовічному саду. Репродукція. Середньовічний сад, оточений високими мурами, не тільки був гарним, але й приносив велику користь.
Значний внесок у формування садів і розведення декоративних рослин зробили чернечі ордени, що активно діяли в ХІ-ХІІ ст. Монастирські споруди, а також їх довкілля було організовано за єдиним планом, який передбачав насадження дерев, різноманітних квітів і трав, а також створення тінистих галерей і ставків. Вписаний у чотирикутник внутрішніх галерей монастиря сад був елементом, що впливав на композиційне вирішення навколишньої забудови. Він мав геометрично розплановані стежки, що проходили по периметру і перехрещувалися по діагоналі. Центральним акцентом саду міг бути колодязь, фонтан, гарне дерево або кущ, що цвіте. Цей сад називався «райський двір».
Монастирський сад. План. Репродукція. У монастирі, крім декоративного саду — «райського двору», значну територію займали сади та городи за межами монастиря, що також були оточені мурами.
Окрім суто декоративних садів, існували сади, городи і «гербарії», де вирощували лікарські рослини, плодові дерева та виноград, Вони мали регулярне планування, що обумовлювалося чіткою організацією внутрішнього простору.
Зображення садів у мистецтві та їх символіка в іконописі
Зображення елементів середньовічного саду можна бачити у живописі на євангельську тематику. Зокрема, у XVII — на початку ХVIII ст. в Україні набули поширення ікони «Розп’яття з виноградною лозою», «Христос-виноградар», «Христос у потирі», де у символічній формі зустрічається зображення природи. Мотиви винограду, виноградної лози проникли й до фольклору, де християнська символіка перепліталася з давньою релігією природи. Подібні композиції набули в мистецтві того часу великого поширення.
Христос у чаші. XVIII ст. Полотно, олія. На передньому плані зображено монастирський виноградник, далі за струмком — сад.
Розвиток садівництва в Київській Русі
Археологічні дослідження підтвердили, що в Київській Русі ще задовго до введення християнства знали садівництво. Початок садівництва у слов’ян збігається з часом переходу до землеробства. Сади, очевидно, виглядали дуже гарно, бо у давніх переказах вони часто згадуються
під назвою «рай» або «рай-місто». Ще в ХVI ст. у Судомирському воєводстві існував «райський двір» з колодязем. Між Новгородом-Сіверським і Моравією, як оповідається в легенді, було не менш як шість «рай-міст». Київські князі, а також церкви і монастирі сприяли широкому розвиткові садівництва.
Відомо, що міста Київської Русі другої половини IХ ст. з численними дерев’яними будівлями потопали у зелені садів та городів. З розвитком феодальних відносин з’явився тип садиби з будинком, господарськими спорудами й садами. Археологічні дослідження свідчать про високий рівень архітектури у ранній період розвитку Київської держави. Це дає змогу припускати, що й розвиток садового мистецтва, яке тісно повязане з архітектурою, досяг високого рівня.
Тарас Шевченко. Почаївська лавра з півдня. 1846. Папір, акварель. Восени 1846 р. Шевченко за дорученням Археографічної комісії подорожував по Волині та Поділлю з метою опису історичного і архітектурних пам’яток.
Вплив Візантії на розвиток садового мистецтва на Русь
Із встановленням зв’язків Київської Русі з Візантією київські будівничі засвоїли не тільки візантійську будівельну техніку та архітектуру, але й, імовірно, садове мистецтво, Як свідчать літописи, при князівських теремах та монастирях з ХІ ст. існували сади з плодовими деревами і ягідними кущами, влаштовані за участю грецьких садівників, які прибули з Візантії, літописець згадує й про місцевого садівника Микулу з Міжгір’я, який вирощував прекрасні плодові дерева.
У садах росли вишні, яблуні, груші, сливи, смородина, малина, агрус. Поступово яблуня, а разом з нею й інші плодові дерева поширювалися на схід і північ, до верхів’їв Дніпра та Волги, місць менш сприятливих для садівництва, ніж Київ.
На кінець ХVI ст. київські монастирі були вже великими господарствами. Богомольні магнати дарували їм родючі земельні угіддя. Приплив коштів та дармова робоча сила збагачували монастирі, а це давало їм змогу поліпшувати своє господарство.
Медведківський Миколаївський монастир. ХVI ст. План 1786. Київська губернія. Чигиринський повіт. ЦДІАУ. Монастир був розташовано на острові річки Тясмин. У давні часи до нього потрапляли по каналу. Навколо монастиря — плодовий сад.
Особливості розташування садів у Києві
Ліси навколо Києва було частково знищено щє що утворення Київської держави, за винятком масиву княжого парку в Хрещатій долині. Поблизу Києва розташовувалися села і замки — князівські двори, маєтки феодальних землевласників, а землі навколо міста було розорано.
Найстаріші дуби Голосіївської пустині в Києві.
У стародавньому Києві сади розводили на ділянках «поза містом», до яких належали Щекавицька гора, або Ольгова могила, пустирі за Золотими воротами, схили ярів тощо. Були сади й при князівських теремах, у садибах бояр та інших вельможних жителів міста, і називалися вони «рай» або «рай-місто».
Сільський князівський дім Юрія Долгорукого за Дніпром звався раєм саме тому, що там був прекрасний сад: «…розграбували двір його Красний, і другий двір його за Дніпром розграбували, що його він сам називав «Раєм». Детальніші описи київських садів зустрічаються з ХVI ст. сади, гаї, заплавні луки, зелені схили надавали Києву, на відміну від скупчених, з тісною забудовою середньовічних міст Західної Європи, надзвичайно мальовничого вигляду.
Отже, в Х—ХІ ст. князі мали заміські двори й садиби — у Берестовому, Предславині та інших місцях. З літопису відомо також, що у більшості бояр, окрім міських дворів, були маєтки поза межами міста.
Як можна зрозуміти зі свідчення австрійського дипломата Еріха Лясоти, у ХVI ст. місту Києву належала досить значна територія, бо майже біля кожного дому був сад. Купчі на садиби, які продавалися, підтверджують, що будинки звичайно мали сади, городи і необхідні присадибні будівлі.
Павло Алеппський, який 1654 року проїздом відвідав Київ, писав, що поблизу кожного будинку є великі сади, де ростуть фруктові дерева, горіхи, виноград. Серед чудових грядок з огірками посіяно крокуси, руту і гвоздики різного кольору. Схили навколо дороги, яка веде до Видубицького монастиря, заросли дикими фруктовими деревами. Згадуються також плантації шовковиці та великі виноградники на Подолі».
Сади та виноградники Печерської лаври
Село Берестове лежало понад Дніпром, на кілька кілометрів нижче від Києва, за великим пралісом, що був для київського князя місцем полювання. В часи правління Володимира Святославича» в Берестовому виник Печерський монастир, який став одним із найбільших на Русі. Він був розташований на двох великих пагорбах і в широкій улоговині, що плавно спускалася до Дніпра. З документів ХІ ст. відомо рік заснування знаменитого Києво-Печерського саду — 1051.
Іван Ушаков. Печерськ. Фрагмент плану Києва. 1693-1695 рр. Папір, туш, перо. ЦДІАУ. У центрі плану — Києво-Печерська лавра. Печерськ оточений садами, дібровами та полями. Ліворуч зображено плодові сади та виноградники, за ними — два аптекарські городи.
В ХІ ст. син князя Давида Чернігівського Святослав, названий за його благочестя Святошею, відмовився від мирського життя і поселився в обителі Печерській, надаючи перевагу чернечим чеснотам перед мирськими. Цей князь «довго упокорював плоть свою трудами й стриманістю, безперестанку працюючи в келії або в саду, ним розведеному».
У середині ХІ ст. один із синів Ярослава Мудрого, Всеволод Ярославич, побудував замок, так званий Красний двір, і заснував Видубицько-Михайлівський монастир із садами.
Видубицько-Михайлівський монастир у Києві. Карта земельних володінь 1775-1805 рр. ЦДІАУ. Північний та Південний сади було обгороджено на 500 сажнів.
Сади при монастирях і храмах
За літописними свідченнями, в ХІ ст, великі сади мала не лише Печерська лавра з її заміськими пустинями Голосіївською та Китаївською, а й такі київські монастирі, як Видубицький, Старо-Миколаївський, Кирилівський, Межигірський та багато інших. Були сади й поблизу храмів.
Посилаючись на «Патерикон» Сильвестра Косова», професор В. Ляскоронський у дослідженні про Вишгород писав, що церковні та монастирські сади розташовувалися звичайно неподалік монастирів і що в давнину особливо любили засаджувати садами і виноградними лозами численні схили над долинами.
Після хрещення Київської Русі у розвитку садівництва в слов’янських народів помітним став вплив грецьких майстрів. Потреба у червоному вині, необхідному для ритуалів християнської релігії, сприяла розвиткові виноградарства. У зв’язку з цим засновник Київського колегіуму митрополит Петро Могила 1631 року посадив у своєму митрополичому дворі в Голосієвому плодовий сад і великий парк.
Свідчення П. Алеппського про сади Києва
Цікаві свідчення П. Алеппського про сади Лаври. Уже по дорозі до монастиря він проїздив між численними садами, що «простяглися широко | були засаджені митдалевими й тутовими деревами та виноградом’. Поблизу монастиря з боку вулиці він бачив два прекрасних сади, повні квітів і кущів, вишуканих рослин і трав. Оточували їх гарні огорожі. Сади ці, як пише П. Алеппський, було відкрито для публіки.
Невідомий художник. Частина Києво-Печерської фортеці з ансамблями над Ближніми і Дальніми печерами лаври. Фрагмент панорами «перспект Києво-Печерської фортеці ічастини форштадта з московського боку». 1783. Папір, туш, перо, акварель. РДВІА. Велику територію займають регулярні сади та виноградники. Біля монастирських споруд зображено декоративний сад.
Про асортимент вирощуваних рослин свідчить опис трапези, під час якої гостям подавали смажені горіхи, варення з вишень та інших плодів «із безліччю приємних фруктів, котрих я ніколи не бачив у нашій землі», мед, пиво і чудове червоне вино із власних виноградників, а також родзинки.
Порцелянова чашка з краєвидом Києво-Печерської лаври. Фрагмент. Близько 1810 р. ЛІМ. Чашку виготонов містечку Корець Волинської губернії. Розпис на чашці виконана за гравюрою Льва Тамзевича, створеною в кінці XVIII ст. За оборонними стінами зображено плодові сади, на схилах Дніпра — декоративні насадження.
Вразили П. Алеппського арки над входами, виконані з витких рослин, а також живоплоти уздовж алей з кущів, які давали плоди. Він докладно описує сад архімандрита, куди треба було спускатися сходами. Сад мав ворота з високою аркою, над якою нависало склепіння-стеля з переплетених гілок. Зсередини склепіння було зелене, оскільки «всі стеблини зелені». Цю ж рослину використовували і для живоплотів, які відокремлювали різні частини саду. Огорожі були 25 вершків завширшки й 50 заввишки (приблизно 112 см Х 225 см).
Мстислав Добужинський. Києво-Печерська лавра. 1916. Папір на картоні, акварель, білило. ДРМ. Мстислав Валеріанович Добужинський (1875-1957), живописець, графік, театральний художник, член об’єднання «Мир искусства». У 1912 р., подорожуючи разом з Г. Нарбутом, познайомився з архітектурними пам’ятками Київщини та Чернігівщини. Протягом 1915-1916 рр. знову працював в Україні.
Лаврські сади і виноградники постійно розширювались, удосконалювалися також способи догляду за ними.
Києво-Печерська лавра
