СПРАГА: Знання Чи складно плакати акторові і як заплакати, граючи?

Чи складно плакати акторові і як заплакати, граючи?

СПРАГА інфо - коли прагнеш цікавого

Сльози — один з найпотужніших інструментів впливу на людину. В особистій розмові або зі сцени — це завжди, усвідомлена чи ні, але маніпуляція почуттями «глядача».

Щоб досягти потрібного ефекту, існує безліч різних технік і способів, але з точки зору біології все завжди однаково: слізні залози виробляють рідину, яка омиває очне яблуко і, окрім іншого, через невеликі канали потрапляє в порожнину носа. Мить — сльози виступають на очах і течуть по щокак щоках того хто плаче. А ми, бачачи сльози, зчитуємо емоції, відчуваємо настрій людини.

Зазвичай поява сліз обумовлена ​​двома факторами — механізмом рефлекторного захисту або психоемоційною складовою. Простіше кажучи, ви або на щось реагуєте емоційно (процес йде зсередини), або реагуєте фізіологічно (на зовнішній подразник). Характерно, що в обох випадках за допомогою сліз наш організм захищається. А значить, ми виглядаємо зворушливо і проникливо, нам хочеться співчувати.

Намагатися просто заплакати — з моєї точки зору, невірна тактика. Тому що, як правило, у тих, у кого є складнощі з тим, щоб плакати, проблеми з усім емоційним спектром. Зазвичай такі люди насилу висловлюють гнів чи радість, по-справжньому рідко відчувають щастя — і так далі. В акторській майстерності чи під час концертів все значно складніше. Я хочу сказати, що якби ви, припустимо, займалися спортом і намагалися накачати лише біцепс або сідниці, — це було б неправильно і позбавлене сенсу. Те ж саме і тут: ви намагаєтеся прокачати лише навик ридання, насправді в сценічній майстерності слід займатися всім емоційним спектром.

Є такий стереотип, що якщо ти не можеш швидко заплакати, то ти поганий артист. Насправді ж, це зовсім не так. Хтось може за першої необхідності вмить викликати в собі сльози, але при цьому мати безліч зажимів, а отже погано триматися на сцені. Інший — навпаки може чудово грати, тримаючи на собі увагу впродовж тривалого часу, але при цьому бути нездатним заплакати за потреби. Головне — зрозуміти, що у кожного актора з досвідом з’являється свій спосіб викликати сльози. Це дуже індивідуальна річ, не дивлячись на те, що, наприклад, артистів театру традиційно артистів театру вчать за системою Станіславського, через психологію — занурюватися в пропоновані обставини. Або відштовхуватися від спогадів. Насправді ж у акторській грі може бути і так і інакше: якщо можеш – занурюйся в пропоновані обставини; коли відчуваєш що їх не вистачає – спробуй викликати сльози через спогади; а якщо і вони скінчилися — користуйся додатковими засобами, впливай на фізіологію. Останній спосіб підходить скоріше для кіно де можна робити безліч дублів.

Так чи інакше, є спеціальний засіб, який продається в магазинах з театральним устаткуванням, на професійних сайтах для гримерів — це слізний олівець. Він виготовлений на основі ментолу і допомагає заплакати вже через 1 хвилину.

Глобально всі існуючі способи змусити себе швидко і сильно заплакати діляться на три великі розділи: емоційний, технічний і фізіологічний.

1. Викликаємо емоції.

Не всім потрібні спеціальні засоби, щоб заплакати — іноді досить згадати стару образу або трагічну подію з життя, сюжет зворушливого фільму або книги.

До речі, вам слід знати, що якщо ви вирішили викликати сльози за допомогою пам’ятних подій, то можуть стати в нагоді як сумні, так і дуже світлі, радісні моменти. Потрібно сфокусуватися на спогаді і буквально «прожити» його заново: секунда за секундою відновлювати у свідомості найдрібніші подробиці події, яке багато для вас означають — якщо ви все робите правильно, не просто «прокручуєте в голові», а реально відчуваєте цей спогад, то дуже скоро по тілу побіжать мурашки, до горла підкотить ком. А там і сльози з’являться.

Станіславський запропонував метод «кінострічка бачення»: ви бачите події як кіно — як почалося, яка була погода, хто навколо вас був, які були обставини, про що ви думали, що ви відчували в цей день, як все розвивалося. Саме в цій подробиці, в поступовому вході в ситуацію і є запорука успіху — ви опиняєтеся емоційно залучені.

Тут важливо розуміти, що наша мета — не впасти в глибинну апатію від трагічних спогадів або сюжетів, а всього лише викликати сльози.

Поруч з цим способом є схожий — самонавіювання. Це та сама віра в пропоновані обставини: плакати не через передчасну кончину улюбленого котика (взагалі-то привід серйозний, ніякого знецінення), а з тієї ж причини, з якої плаче ваш герой. Це вимагає багатьох тренувань, але воно того варте — природність і органічність ридань забезпечена.

Другий спосіб, який можна спробувати – це техніка під назвою «надмета». Вам потрібно зрозуміти, навіщо взагалі ви хочете заплакати, а ваша надмета повинна ставитися до глядача або партнера. Виберіть конкретну мету і визначте: ви хочете, щоб він вам поспівчував? Щоб підтримав вас, допоміг вам? Щоб йому стало соромно? Придумайте (або вивчіть) текст, і поки будете вимовляти його на адресу цієї людини, поступово дійдете до точки залучення — і у вас буде шанс заплакати.

2. Техніка і підручні засоби.

Іноді так трапляється, що ми ніби не можемо дати собі волю, дозволити розплакатися — боїмося здатися слабкими і вразливими. Тоді в справу втручаються допоміжні інструменти.

Найпоширеніший з них (і вам, швидше за все, він вже прийшов в голову) — це ріпчаста цибуля. У її складі міститься речовина лакриматор (від лат. Lacrima — сльоза), яке виділяється, коли ми порушуємо цілісність овоча. В результаті виділяється невелика доза сірчаної кислоти, яка палить очі — а вони, в свою чергу, починають захищатися за допомогою сліз.

Це безвідмовний спосіб, але взагалі-то цибулю не дуже зручно з собою носити. Навіть якщо вам вдасться заховати її в рукав або кишеньку, при близькому спілкуванні люди зможуть відчути запах. Так що будьте пильні.

Ще один продуктовий спосіб — цитрусові (апельсин або лимон). Цей спосіб небезпечніший, тому що сік капають безпосередньо в очі. Обов’язково розвести в рівній пропорції з водою! Протипоказано при алергії на цитрусові.

Актори часто користуються ментолом (той же олівець або мазь «Зірочка») і нашатирним спиртом: ці речовини досить просто понюхати, щоб сльози хлинули з очей. Ні в якому разі не потрапляйте ментолом або спиртом в очі! Для ефекту буде достатньо акуратно натерти нижню повіку або перенісся.

Інший дієвий спосіб — використовувати спеціальні анестезуючі краплі для очей. Сульфацил натрію або альбуцид безпечні і допомагають спровокувати сльозовиділення, якщо закапати 8-10 крапель.

Звичайно, при великому бажанні досягти ефекту виділення сліз не так складно як здається. Але все-таки краще людині яка хоче навчитися акторській майстерності (чи будь-якій іншій грі) віднайти можливість заплакати в потрібний момент краще за допомогою способів які описані вище (занурення в спогади чи проживання пропонованих обставин з пошуком надмети).

Так чи інакше, але слід пам’ятати: вміння заплакати в потрібний момент – не основна якість хорошого актора. Ми ж, проживаючи впродовж життя різні соціальні ролі, постійно граємо їх. А отже також є акторами. І (принаймні, я на це сподіваюся) сльози не є домінантою під час гри ваших життєвих ролей.

Оставить ответ

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Також рекомендуємо

Октябрьский дворец в Киеве (бывший институт благородных девиц). Гравюра 1960 года

Институт благородных девиц в КиевеИнститут благородных девиц в Киеве

Островок Руссо над Крещатиком В те времена, когда Крещатик только начинал свою историю и застраивался первыми усадьбами, над огромной, еще пустой Крещатицкой площадью (теперь Майдан Незалежности) высился белый трехэтажный дом

Юрій Чабан на сцені театру "Чорний квадрат"

Самонавчання акторству: від розвитку пам’яті до імпровізаціїСамонавчання акторству: від розвитку пам’яті до імпровізації

Чи можна навчитися акторській майстерності самотужки? Напевне, багато хто з вас скаже що ні, бо ж не даремно існують всілякі акторські курси та театральні студії, а вища акторська освіта взагалі

Київ. Перші холодильники.

Коли у Києві не було холодильниківКоли у Києві не було холодильників

Стаття літературного критика та дослідника київської старовини Анатолія Макарова, написана у 2011 році у газеті «Факти» та перекладена спеціально для Спрага.Інфо. На старій київській фотолистівці можна побачити Володимирський (а тоді