Людям, які полюбляють відвідувати авторські екскурсії в Києві, напевне хоча б раз доводилось щось чути про Олену Бердяєву. Для широкого ж загалу це зовсім невідоме ім’я.
Відоме прізвище. Невідоме ім’я.
25 жовтня 1902 року у газеті «Киевлянин» було вміщено таке повідомлення: «26 жовтня 1902 року у залі Комерційного зібрання відбудеться публічна лекція О. Г. Бердяєвої «Бранад і Пер Гюнт. Дві моралі у драмах Ібсена».
На розі Хрещатика і Царської площі (Хрещатик, 1), де нині розташовано готель «Дніпро», знаходився так званий Слов’янський Дім Д. О. Агренєва-Слов’янського.
У будинку, протягом усієї його історії містилися різноманітні організації і серед них – Київське Комерційне зібрання, у клубі якого і відбулася згадана лекція О. Г. Бердяєвої.
Отже, хто така О. Г. Бердяєва?
Олена Григорівна Бердяєва (Гродзька, 1866-?) – дружина Сергія Олександровича Бердяєва (1860-1914) –-старшого брата філософа і мислителя М. О. Бердяєва.
Перебуваючи, так би мовити, у «тіні» брата, С. Бердяєв, внаслідок багаторічної політики заборони і замовчування був викреслений (так само, як і його дружина) з пам’яті кількох поколінь і повертається до нас лище сьогодні. За радянської доби було опубліковано один (!) його вірш і жодного твору його дружини. Забутий поет і прозаїк, літературний критик і перекладач-поліглот, мистецтвознавець і театральний оглядач, публіцист і журналіст, редактор і видавець, палкий патріот України, переконаний демократ, який протягом усього життя, в різних сферах своєї діяльності обстоював інтереси України і переймався бідами її багатостраждального народу.
Подружжя Бердяєвих прожило разом 30 років, мали вони трьох синів і пов’язувала їх багаторічна любов. Це відбилося у кількох віршах, написаних Сергієм і присвячених дружині, у яких він розповідає про ніжні почуття до своєї «голубки».
Більш докладно про малознану Бердяєву
Олена Бердяєва – письменниця, новелістка, перекладачка, видавець, авторка розповідей, оповідань, етюдів, нарисів. Вона рано почала друкувати свої твори. 1885 р. 19-річною, вона публікує своє, можливо, перше оповідання «Свадьба. Отрьвок из посмертньх записок молодой девушки», а наступного року -«Замерзшие дети. (Святочньй рассказ)». Кілька її оповідань опубліковані у газеті «Новое время». Видавець О. С. Суворін одне з них показував А. П. Чехову.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київські відьми — хто вони?
Олена Бердяєва народилася в Україні. Можливо, відображення у її творчості знайшли спогади дитинства і оточення.
Проти антисемітизму
Царювання Олександра II розпочалося вибухом юдофобії. «Єврейське питання» стала «вирішувати» на вулицях темна юрба. Хвиля погромів прокотилася містами України. У своїх творах цього періоду Сергій і Олена Бердяєви виступили проти антисемітизму.
Їхні твори з єврейської тематики з’явилися в журналі «Восход», який видавався російською мовою Санкт-Петербурзькою єврейською громадою. Це вірші «Землякам-украинцам» і елегія 1885-му году» С. Бердяєва та оповідання «Новобранец», «Торговьій день Хай», «Самуил Абрамович», «Ребе Лейзер», «Цветы и шляпы» і «Фантазер» О. Бердяєвої, у яких авторка з великим співчуттям показує важке життя єврейської бідноти у «межі осілості».
Цікаві оповідання О. Бердяєвої «Жена» і «Ее новый год», публіцистичні нотатки «На жгучую тему» та «Иллюзии спиритизма». Найбільш значною і цінною є її повість «Каникулы».
Реакція Олени Бердяєвої на голод 1892 року
У 1892 р. спалахнув голод, на цю трагедію не могла не відгукнутися російська й українська інтелігенція. Того ж року О. Бердяєва звернулася до упорядника літературного збірника професора І. Лучицького з таким листом:
«Вельмишановний добродію!
Мені було б приємно взяти участь у благодійній справі на користь голодних. Чи не стане у пригоді цей маленький нарис? Він обсягом менше як піваркуша.
З глибокою повагою О. Бердяєва».
«Маленький нарис» – це оповідання «Бенефис», який І. Лучицький вмістив у книзі «Киевский сборник. В пользу голодающих» (К., 1892).
Олена Бердяєва і українська мова
Олена Бердяєва досить часто писала українською мовою. «Малороссийский язык мне родной», – писала вона в одному з листів 90-их років редакторові журналу «Северньй вестник» А. Волинському. У виданому 1894 р. у Львові збірнику «Рідна стріха» вміщено оповідання О. Бердяєвої «На святий вечір. (Різдвяне оповідання)».
Вона переклала російською оповідання І. Франка «Мій злочин» («Моє злодейство. Новьій зскиз И. Франко»).
РЕКОМЕНДУЄМО: Екскурсії Києвом
Із листування Лесі Українки видно, що вона підтримувала дружні стосунки з родиною Бердяєвих. Так, вона просила всю літературу, яка надходила з-за кордону, надсилати на адресу О. Бердяєвої у село Паліївку (поблизу Фастова).
Видавнича діяльність і переслідування
Видавничу діяльність С. Бердяєв розпочав у 80-х роках XIX ст., а 1890 р. подружжя заснувало у Києві літературно-науковий журнал «По морю и суше», що дістав високу оцінку І. Буніна. За три роки журнал було закрито владою.
Тяжкі випробування випали на долю цієї родини: тяжкі, з дитинства, хвороби Сергія, його нервові напади, постійні злидні. Значною мірою отруював життя і поліцейський нагляд, встановлений за «піднаглядовим Бердяєвим» ще з 1885 р. Була й заборона на публікації, затримання, обшуки, конфіскації.
З часом поліцейський нагляд перекинувся і на дружину. В архівах виявлено листування київської охоронки з директором Департаменту поліції О. Лопухіним, щодо О. Г. Бердяєвої, яка «підозрюється у наданні матеріальної підтримки особам, що належать до нелегальних організацій». В іншому документі йдеться про те, що квартиру Бердяєвої відвідують особи, які належать до однієї з київських революційних організацій. Бердяєва зустрічається з відомими революційними діячами – членами організації есерів, відвідує будинки, що «знаходяться під наглядом поліції» (1902), Долаючи великі труднощі, їй вдалося домогтися дозволу на публічну лекцію про Г. Ібсена, із згадки про яку ми почали нашу розповідь. Лекція ж «Ібсенівська жінка» була заборонена охранкою.
Під час революції 1905-1907 рр. подружжя Бердяєвих відновило редакційно-видавничу діяльність, взявшись до редагування і випуску першої більшовицької газети в Україні «Работник» (червень 1906 р.). Як і чому Бердяєви пішли на такий ризик, – невідомо, але відомо, до яких наслідків це призвело.
Вийшло друком два номери газети. Після публікації у ній статті В. І. Леніна «Накануне», газету було заборонено, а С. Бердяєва притягнуто до судової відповідальності за друкування статей «вбозбуждающих к учинению бунтовщического деяния и к ниспровержению существующего в государстве общественного строя». Справу було призначено до розгляду у Київській Судовій палаті восени 1907 р.
Рятуючись від переслідувань, С. Бердяєв з дружиною І дітьми переїздить до Москви, де працює у місцевих газетах. Родина бідує: діти припиняють навчання, Сергій близький до самогубства, Олена хворіє. З невідомих причин суд так і не відбувся і сім’я 1912 р. повертається до Києва. С. О. Бердяєв зрідка друкується у місцевих газетах, пише рецензії на вистави і виступи відомих акторів. Однак, злидні не відступають… «З оголошенням війни, – пише О. Г. Бердяєва наприкінці 1914 р. В. В. Водовозову, – ми страшенно потерпаємо, якщо взяти до уваги, що на руках у мене був помираючий Сергій Олександрович». Розбитий фізично і морально С. Бердяєв помер 6 листопада 1914 р. Поховано його було на Пріорському цвинтарі, якого нині вже не існує.
Перебування О. Бердяєвої у Києві нами досліджено до літа 1919 р. Її подальша доля невідома. Середній син Бердяєвих, Григорій Сергійович помер у Києві у 1918 р., молодший – Гліб Сергійович, що виступав літературним критиком під псевдонімом «Гл. Глебов» – потрапив до ГУЛАГу (Тайшетлаг) і помер наприкінці 1950-х років, невдовзі після звільнення.
Літературну спадщину подружжя Бердяєвих практично не вивчено. Немає про Бердяєвих і персональних статей у біографічному словнику «Русские писатели 1800-1917» (М.,1989.-Т. 1). Автором виявлено понад 700 творів С. Бердяєва (з них близько 100 – українською мовою) і більше 10 творів О. Бердяєвої, Але це лише частка їхнього літературного доробку, Час повернути ці імена українській культурі. Адже не тільки могили не збереглися, нічого у Києві не нагадує про наших видатних земляків.
