Будинок Посольства Республіки Польща споруджено 1975 року за проектом архітектора Г. Ф. Добровольської для консульства ПНР y Києві. Після здобуття Україною незалежності тут спадкоємно розмістилося вже польське посольство, і невдовзі було встановлено ґратчасту огорожу. Будинок цей, в дусі так званої індустріальної архітектури, обличковано білим інкерманським каменем, на тлі якого виділяються темний прямокутник величезного вікна зали на другому поверсі та герб Республіки Польща – білий орел на червоному тлі геральдичного щита.
Посольський особняк справді підноситься осібно, віддалений від лінії забудови там само, де до початку 70-x pp. XX ст. стояв двоповерховий особняк. Останній побудовано десь y 70-X p. XIX ст., i власниками його в різний час були професор медицини О. С. Яценко (його син Володимир, юрист, був одружений з донькою архітектора B. Г ородецького Геленою), дійсний статський радник В. А. Тарновський (його син Сергій Тарновський став відомим піаністом, викладачем музики, помер у США), а від 1913 р. житомирський міський голова І. О. Доманевський, який, звичайно, мешкав y Житомирі, а особняк здавав в оренду.
Так, восени 1918 р. будинком користувалися міські народні училища №58 на другому поверсі (для хлопчиків) та №59 нa першомy поверсі (для дівчаток) ім. Н. А. Терещенка.
Близько 1922 р. націоналізований особняк Наркомат освіти передав Українській Академії мистецтв під житло для професорів і студентів. Тут і викладали і мешкали з родинами В. Г . Кричевський, М. Л. Таран, С. О. Налепинська-Бойчук, М. Л. Бойчук, В. Н. Пальмов, Ф. Г . Кричевський та інші видатні діячі українського мистецтва.
РЕКОМЕНДУЄМО: Екскурсії в Києві
У повоєнний час тут, y переобладнаному на комунальні квартири колишньому особняку мешкав, зокрема, інженер М. Паркалоб, один з тих фахівців, хто обстежував після Другої світової війни зруйновані будинки Києва і, визначаючи їхній стан, зберіг чимало пам’яток старого міста.
На світлині, зробленій наприкінці 20-х років ХХ ст., видно, що особняк №12 відокремлювала від вуличного хідника ґратчаста огорожа на цегляних пілонах, а сам будинок мав оздоблення в дусі київського неоренесансу – оригінальними сандриками вікон другого поверху, з карнизом на кронштейнах та неодмінним балконом. Все це мало гармоніювало із сусіднім особняком №10 та впадало в глибоке протиріччя з височенним глухим торцем будинку №9 – безперечно, втіленням нової прагматичної доби.
