© Інна Довганюк, спеціально для СПРАГА.інфо.
Про французький авангард середини XX століття, цікаві театральні практики, психологію і не тільки. Про те, хто такий Антонен Арто та що таке театр жорстокості.
Створення французького авангардного театру.
Серед безлічі театральних систем, що виникли у 20 ст., не останнє місце належить театру Антонена Арто. Теоретичні та художні твори Арто зайняли фундаментальну позицію в еволюції сучасного театру та вплинули безпосередньо на театр абсурду. Його концепція ненаративного театру, який зможе впливати на глядачів і змінювати їхню свідомість через «примітивні й дикі» вираження неусвідомлених страхів та потягів, теоретизовано у праці «Театр та його двійник» (1938 р.).
Почавши свій творчий шлях у руслі сюрреалізму, Антонен Арто (1896-1948) надихався авангардною атмосферою, яка панувала в той час. Також Достоєвський, Ніцше та психоаналіз (особливо аналітичний, у Карла Юнга Арто у першу чергу бере концепцію архетипів) мали безпосередній вплив на Арто. З французькими сюрреалістами його зближував потяг до феномену божевілля, неусвідомлених психічних процесів, а також прагнення до радикальної реформації поетичної мови. Відокремлення від групи сюрреалістів та конфлікт з Андре Бретоном стали наслідком театральних дослідів Арто та намагання створити свій власний театр. У 1926 р. разом з Роже Вітраком Антонен створює «Театр Альфреда Жаррі», названий в честь французького драматурга, попередника абсурдизму.
У цей час була створена п’єса «Фонтан крові», яка так і не була поставлена ним, лише у 1964 р. Королівська Шекспірівська компанія це зробила у рамках «Сезону театру жорстокості». Більшість підготовлених для «Театру Альфреда Жаррі» п’єс (Вітрака, Поля Клоделя, Августа Стріндберга та ін.) не було представлено перед глядачами.
Традиційне отримує нове життя в новаторському, або зустріч Сходу та Заходу
Під впливом побаченого на Паризькій колоніальній виставці у 1931 р. та знайомства з балійським театром Арто створює свою власну концепцію театру та дає йому назву «театру жорстокості» («крюотичний театр»). Як пояснює драматург у своїх листах та маніфестах, що згодом увійшли у збірник «Театр та його двійник», жорстокість його театру має не побутове значення, а повинне сприйматися, як вираження інтенсивних емоцій з використанням новітніх технік акторської гри, сценографії, освітлення, музичного супроводу. Антонен Арто театр жорстокості бачив чимось справжнім у протиставленні зі звичним театром. З Балійським театром його ріднить «ефект сновидіння, галюцинацій»:
… спочатку з’являються нам у вигляді привидів і сприймаються як деяка галюцинація — що, загалом, властиво будь-якому театральному персонажу …
В есеї «Про Балійський театр» Антонен зображує ідеальний театр на прикладі Балійського:
Драма розвивається не через почуття, а через стан духу, нерухомі та зведені до жестів і схем. У цілому балійці з великою точністю проводять ідею чистого театру, де все — задум і реалізація — цінне і значуще лише у залежності від свого об’єктивного вираження на сцені. Вони переможно демонструють абсолютну перевагу постановника, чия творча влада скасовує слова. Сюжети неясні, абстрактні, вкрай узагальнені. Єдине, що надає їм життя, — це щедрий достаток усіх сценічних прийомів, які наполегливо вселяють нашому духу ідею метафізики, пов’язану з використанням в новій якості жесту та голосу.
Тож крюотичний театр, або ж метафізичний, мав цілком відрізнятися від звичайного (психологічного) театру. По-перше, це нова театральна мова з використанням «знаків», або ж «ієрогліфів». Знак – це синтез голосу, міміки та жестів, які повинні мати конкретне значення і ставати символом зображуваного у постановці. Слова, репліки, які мають найважливіше значення у звичайному театрі, на думку Арто, лише збивають від переживання глядачами повною мірою, треба їх захопити, змусити відчувати все на межі, у стані оголених нервів, пережити справжній катарсис, як це роблять неєвропейські народи під час ритуального дійства і глядачі у часи античного театру. Арто під впливом ідей Ніцше мріяв втілити античний катарсис у реалії сучасної дійсності, стверджуючи діонісійське начало з його шаленством відчуттів. Крюотичний театр мав втілювати у собі елементи ритуалу. Дослідник Мартін Есслін зазначає, що
для Арто театр був релігією … Для Арто театр був «ожилою метафізикою … Театр — сховище енергії, утворене Міфами, яким людство більше не поклоняється, і театр відроджує їх.
Як театр став жорстоким
Антонен Арто відкидав мову психологічного театру. Для нього було важливим повернути «мовлення до мови», слова, які будуть звучати у його п’єсах, повинні бути нечастими, проте повністю значущими. Дослідники творчості Арто стверджують, що така увага до значущості слів та повернення словам їх первісних «домовних» смислів спричинена розумінням Арто, що думка відірвана від вираження на письмі чи під час дійства. Як пише Мартін Есслін:
Арто намагався подолати прірву, яка, як йому уявлялось, відкривалась між безсловесними поетичними осяяннями та їх вираженням за допомогою мови: «Я відчуваю себе ідіотом від того, що моя думка придушується потворністю своєї форми, я відчуваю всередині порожнечу через параліч мови».
Антонен намагався відобразити свою думку через символи-жести, костюми та інші невербальні засоби. Про акторів Арто пише так: оскільки театр, оснований складною мовою фіксованих знаків, жестів і виразів, потребуватиме великої майстерності, театру Арто потрібні будуть «сильні» актори, «які будуть відбиратися не через талант, а через якусь внутрішню щирість, сильнішу від їхніх переконань».
Читайте також: Самонавчання акторству. Корисні вправи. Початківцю
Театр жорстокості – концепція тезово
Зміст маніфестів, у яких Арто розтлумачив що таке театр жорстокості, можна узагальнити такими вимогами:
- глядачі будуть знаходитися у «вирі подій», а дійство буде відбуватися навколо них;
- — відсутність декорацій;
- — костюми будуть точними знаками, які відображатимуть символізм, передаватимуть своє «точне ієрогліфічне значення», мають бути небуденними, старовинними та чудернацькими;
- — винайдення нових систем освітлювання і музичного супроводу (може програвати нестерпні звуки);
- — ляльки, манекени створюватимуть ефект сновидінь.
Антонен Арто — святий божевільний
Отже, багатьом сподіванням Антонена Арто не судилося справдитися: багато вистав так і не були поставлені, публіка, яка у мріях Арто повинна була бути різноманітною і в основному з простого люду, складалась переважно з аристократичного-інтелектуального кола, прийняла на глум виставу «Сім’я Ченчі». Арто, який і так страждав від нестерпного головного болю, почав виявляти ще більш неординарну поведінку. Переживши ізолювання у психіатричних лікарнях, голод, спричинений жахами Другої світової, та сеанс електрошокової терапії, Арто знову починає писати й малювати після тривалої творчої кризи. У лютому 1948 р. Антонен виголошує на радіо свою нову мінівиставу «Покінчити з Божим судом», зміст якої був антирелігійним, епатажним, з обвинуваченням капіталізму та США та використанням музичних інструментів.
«Покінчити з Божим судом», сучасний перфоманс, 2016.
Жан Хорт у 1960 р., взявши за основу назву праці Арто про Ван Гога, пише книгу «Антонен Арто, самовбитий суспільством».
