Золоті Ворота
Знахідка Лохвицького
Вперше Золоті Ворота в Києві згадуються в літописах в 1037 році – браму будували одночасно з Софійським собором та іншими укріпленнями міста Ярослава, сина князя Володимира Великого. Це був, по-суті, центральний заїзд у Київ тих часів. Вважається, що Золоті ворота були зруйновані під час монголо-татарських навал – після них Верхнє місто довго стояло в руїнах, навіть Софійський собор був покинутий, а кияни жили в основному на Подолі. У 1755 році руїни Золотих воріт засипали землею – ймовірно, для збереження. І про них … забули! Яке ж було здивування, коли в 1832 році археолог-аматор Кіндрат Лохвицький розкопав цей пам’ятник великокнязівських часів.
“Першовідкривач” Золотих Воріт
«Першовідкривач» Золотих воріт Кіндрат Лохвицький народився в Петербурзі в далекому 1774 році і вже в 16 років став чиновником. А в 1824 році пішов у відставку і переселився до Києва. Тут він зацікавився археологією – в той час як раз під керівництвом митрополита Євгена Болтохвінова проводилися розкопки Десятинної церкви. По суті, після того як Золоті Ворота були розкопані, почалася Велика доба Київської археології.
Лохвицький активно влився в археологічну братію: зробив перші креслення руїн церкви, піклувався про стан пам’ятника. І зайнявся власними розкопками: спочатку в 1832 році знайшов біля Андріївської церкви залишки дерев’яної конструкції в хлібній ямі (де тоді зберігали пшеницю), з якої спорудив хрест. Був Кіндрат Лохвицький, схоже, людиною з фантазією, тому і оголосив, що хрест був встановлений апостолом Андрієм Первозванним – чому в Києві повірили, а пшеницю з урочистими молебнями перенесли в Києво-Печерську Лавру, Софіївський собор і Михайлівський монастир.
фРЕКОМЕНДУЄМО: Екскурсії в Києві
Заслуживши таким чином повагу і популярність, Лохвицький взявся за амбітний проект – знайти залишки Золотих воріт. Для такого масштабного підприємства археолог не тільки використовував свої кошти, а й залучився фінансуванням заможних киян.
В ті часи приблизно по нинішній вулиці Ярославів Вал і далі до нинішнього Хрещатика проходив вал земляної фортеці, в якому і «сховалися» руїни княжих часів. Там і почав пошуки Кіндрат Лохвицький, і – знайшов! «Новий пам’ятник» відразу почали приводити в порядок: архітектор Ф. Міхевіч вмонтував між збереженими древніми стінами залізні перекладини, а в 1837-1838 роках руїни зміцнили цегляною кладкою за участю архітектора В.І. Беретті.
А слідом за ними Лохвицьким були знайдений фундамент Ірининського монастиря, заснованого Ярославом Мудрим і зруйнованого монголо-татарами (безпосередньо на перехресті Володимирської та Ірининської вулиць). Однак Ірининському храму пощастило менше – в 1840 році під час прокладання Володимирської вулиці в пам’ять про храм був залишений тільки один зі стовпів церкви. «Ірининський пам’ятник» довго стояв прямо на проїжджій частині вулиці, а в 1930-х роках його знесли як будівлю яка створює перешкоду для дорожнього руху…
А Лохвицький навіть в складі Тимчасового комітету для дослідження старожитностей залишався все таким же любителем. З невідомої нам причини він посварився з керівництвом Комітету та був виключений з об’єднання археологів і відсторонений від музею. Без найяскравішого захоплення всього життя «відкривач Золотих воріт» серйозно захворів і пішов з життя 11 вересня 1849 року. Лохвицький був похований на Щекавицькому кладовищі – на жаль, цей старий київський некрополь був повністю знищений в 1950-і роки, коли на горі Щекавиці влаштувалися військові…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Михайло Булгаков та Андріївський узвіз в Києві
