Стаття києвознавця Михайла Кальницького, написана у 2008 році та перекладена спеціально для Спрага.Інфо.
На фото (бл. 1880 року) колишньої Галицької площі – нинішньої площі Перемоги, – добре видно парафіяльну Церкву Іоана Златоуста, більш відому як Залізна (бо її облицювання з псевдоруським декором справді було виготовлено з чавунних плит та інших металевих деталей, а опорні конструкції – із заліза, із цегляним заповненням). А праворуч від неї помітний триповерховий прибутковий будинок, розташований на розі Бібіковського бульвару (тепер бульвар Тараса Шевченка) та Дмитрівської вулиці. Цю будівлю збудували у 1877–1879 роках архітектори Богдан Грейм та Павло Спарро для чиновника з дворян Василя Ячницького. На той час – досить солідна будівля для околиці, якою була тоді Галицька площа.
Триповерховий будинок залишався практично в колишньому вигляді. На знімках помітно, що вікна двох верхніх поверхів мають звичайний вигляд, а в першому поверсі більші й обвішані вивісками. Неважко здогадатися, що перший поверх був відведений під магазини. Це й зрозуміло, враховуючи близькість до популярного торгового центру – знаменитого Євбазу (Єврейського базару), який був позаду церкви.
Найкращі екскурсії Києвом
На початку 1890-х років будинок перейшов у власність продавця мануфактурою, купця Ісаака Шварцмана. Його фірма в Києві вважалася найбільшою. Головний магазин та резиденція мануфактурника знаходилися на Подолі, на тому місці, де потім було збудовано клуб харчовиків (тепер Дитячий музичний театр). Щоправда, на восьмому десятку років старий Шварцман у зв’язку з нездоров’ям відійшов від справ; 1908 року було засновано «Товариство мануфактур «Ісаак Шварцман»», паї якого розподілили між членами розгалуженої, досить дружної сім’ї.
Директором правління Товариства та його фактичним керівником виявився 42-річний син Ісака Мойсейовича, Лев Ісаакович Шварцман. Але тепер його знають у всьому світі як Льва Шестова – філософа, літературознавця, публіциста, одного зі стовпів екзистенційного вчення, майстра парадоксів, руйнівника авторитетів.
Що ж до будинку Шварцмана на Галицькій площі, на Бібіковському бульварі, 62/2, то його ще до початку 1900-х років переписали на старшу сестру Шестова – Марію Ісаківну, для домашніх – Маню. Вона була одружена з лікарем Володимиром Мандельбергом, який був введений в правління Товариства як один з директорів-розпорядників. Лев Шестов, чиє здоров’я ще в 1890-х роках сильно похитнулося, користувався професійними послугами зятя, а сестру Маню він дуже любив і, зрозуміло, часто бував у будинку Мандельбергів.
У міру розвитку та розширення міста триповерховий будинок перестав бути таким уже помітним. Навколо Євбаза вже стояли будинки на чотири-п’ять поверхів.
Будинок Мандельбергів теж збільшився. Він був розширений прибудовою. А остаточний вигляд будинок набув 1912 року. Тоді з ним провели операцію, дуже популярну і в нинішній старій забудові Києва: над трьома поверхами надбудували мансарду. Принагідно заново обробили фасад. І будівля, перш за все звичайна і нудна, набула зовсім іншого вигляду! Вікнам мансарди дали витончене оформлення а ля французький ренесанс, стіни оформили пілястрами, кут підкреслили виступом, увінчаним стрункою вежею. А для пожвавлення фасаду на ньому було вміщено жіночу статую. Цікаво було спробувати розгадати – що вона символізує собою? На щастя, у моїй колекції збереглося її зображення крупним планом.
Ми бачимо, що ліва рука статуї простягнена у вітальному жесті. А у правій вона тримає пучок якихось рослин. Подібні зображення – жінка з оберемком лікарських трав – зустрічаються і в інших місцях Києва; позначають вони Медицину. Зрозуміло, чому на будинку, власницею якого була дружина лікаря, з’явився такий символ. (Між іншим, на фото біля ніг жінки примостився голуб. Живий, а не скульптурний!)
Потрібно сказати, що подружжя Мандельбергів обрали вдалого виконавця для реконструкції. Ним виявився архітектор Мартін Клуг – один із найяскравіших майстрів київського модерну, «автографами» якого стали будівлі на вулицях Ярославів Вал, 14 (Австрійський банк); Заньковецької, 6; Бульварно-Кудрявській, 19; Олеся Гончара, 50 та ін.
На фрагменті плану 1925 року показано місце, яке займав будинок у забудові Галицької площі (відзначений стрілочкою):
Зображення будинку у всій оновленій красі можна знайти на фотолистівці рубежу 1920-х – 30-х років. На той час Бібіковський бульвар уже став бульваром Шевченка, а Мандельберги, як і Лев Шестов, емігрували та жили у Франції. У їхньому колишньому будинку тепер оселилися радянські трудящі, а нижній поверх, як і раніше, займали магазини – на кшталт незліченних «Сорабкопів».
Будинку № 62/2 пощастило вціліти й у роки Другої світової. На знімку кінця 1940-х років з панорамою площі (досі Галицької; назву «Перемоги» їй дадуть 1952-го) він видно посередині; на той час Євбаз на його звичному місці вже було ліквідовано, і замість нього красувався сквер із величезною круглою клумбою – майбутнє місце цирку.
У відбудованому, доглянутому Києві, що вже налагодив побут та транспорт, старий будинок зберігав помітне місце, залишаючись прикрасою площі. На фото 1955 року повз нього проїжджає «горбатенький» тролейбус, характерний для 1950-х – 60-х років; за ним видніється вивіска аптеки.
Сусід ліворуч – одноповерховий похилий будиночок на розі Чкалова (Гончара) – звичайно, не міг йти з монументальним будинком у жодне порівняння (фото 1957 року). Цей будиночок заповнений побутовими закладами: ремонтні майстерні, перукарня, «Гравючас» (майстерня з ремонту годинника та нанесення гравіювання), заодно «Пирожковая». А з двору висунулась будочка голубника.
Але, між іншим, біля цього непоказного комплексу по тій же адресі «Чкалова, 79» розміщувався старий, ще дореволюційний кінотеатр. Спочатку він називався «Орион», а за радянських часів отримав ім’я «Ударник». На торці будинку №62/2 помічаємо заклик подивитися новий фільм «Одна ніч». Це знята у 1956 році фільм-вистава Ленінградської Акдрами ім. Пушкіна за однойменною п’єсою Бориса Горбатова, з Костянтином Скоробогатовим у головній ролі.
На цьому ж фото на фасаді «нашого» будинку зліва видно вивіску «Скупка часов». Тут взагалі знаходилася популярна у Києві комісійка.
Незабаром одноповерховий будиночок зник, і до початку 1960-х на його місці з’явилася «хрущовська» п’ятиповерхівка, на перший поверх якої було вбудовано замість старого новий кінотеатр «Перемога». Ось він по сусідству з будинком бульваром Шевченка, 62/2.
Над будівлею з кінотеатром встановлено рекламу нового фільму «Мертвий сезон» – досить відомої стрічки режисера Сави Куліша про роботу радянської розвідки за участю Донатаса Баніоніса та Ролана Бикова. На жаль, назва картини набула для будинку на бульварі зловісного відтінку. «Мертвий сезон» знімали 1968 року. А гарна будівля поряд із «Перемогою», як ми бачимо, на момент прем’єри фільму вже обнесена парканом… На той час його теж засудили до зносу.
Ось чи не останній знімок колишнього будинку Мандельбергів (оригінал у моїй колекції). Частину мансарди вже розібрали.
Але заради чого ж знесли добротну стару будівлю? Що було збудовано на його місці? Як не дивно, довгий час це місце просто порожнє. Як, наприклад, на цьому знімку 1980-х років із останнього тому радянської «Історії Києва» у чотирьох книгах. До площі Перемоги звернено голий торець сусіднього високого будинку на бульварі Шевченка, 60 (приміщення Сектора географії), який вирішили «облагородити» величезним зображенням ордена Перемоги.
Потім майданчик все ж таки почали забудовувати. Пам’ятається, у свій час тут велося «міжнародне будівництво» за участю польських робітників. Поступово піднявся каркас, витісняючи та перекриваючи орден, який зрештою зняли. А потім… потім цей об’єкт перетворився на «довгобуд» і став непридатним. Нещодавно його частково розібрали, частково замаскували щитами, а тепер облицьовували склом. Не дуже зрозуміло, чим це скінчиться.
У принципі (благо є старі зображення), тут можна було б збудувати нову будівлю на зразок втраченого, повернувши площі Перемоги її давню прикрасу. Може, ще не пізно?
До речі, як вдалося встановити, саме на даху будинку Мандельберга у 1928 році працювали режисер Дзига Вертов та його брат, оператор Михайло Кауфман, знімаючи динамічні кадри для деяких сцен знаменитого фільму «Людина з кіноапаратом». У фільмі навіть промайнули характерні прикраси вікон мансарди будинку.
(с) Михайло Кальницький
Фото з фондів ЦДАЕА та зі збірок автора.
