СПРАГА: Все,Знання Як пам’ятник Шевченку «прагнув з’явитися» і зрештою з’явився в Києві

Як пам’ятник Шевченку «прагнув з’явитися» і зрештою з’явився в Києві

Збір пожертвувань на київський пам’ятник поетові почався в 1904 році. А в травні 1909-го міська дума офіційно дала «добро» на його зведення, визначивши для цього конкретне місце — Михайлівську площу. Рішення поточних питань було покладено на спеціальний Шевченківський комітет.

Разом з тим попечитель Київського навчального округу направив лист генерал-губернатору, в якому висловив сумнів щодо доцільності спорудження біля «російського урядового навчального закладу» (малося на увазі реальне училище) пам’ятника українському поетові. Чиновник пропонував звести на цьому місці монумент «комусь із діячів російської історії». Незабаром було оголошено, що на Михайлівській площі з’явиться пам’ятник княгині Ользі, а пам’ятник Т. Шевченку «переїде» на Караваївську площу (нині — площа Льва Толстого).

Однак нове місце Шевченківський комітет відкинув як непоказне. У вигляді альтернативи члени комітету оглянули кілька інших київських майданчиків.

Сквер біля Золотих воріт не викликав заперечень. А ось «п’ятачок» біля Оперного театру видався маленьким і тісним. Було відкинуто і перетин вулиці Пушкінської та сучасного бульвару Т. Шевченка. Ідея поставити пам’ятник на Бессарабці, напроти критого ринку, також викликала заперечення — на «торжищі» поет стояти не повинен. Забракували і місце перед нинішнім Національним художнім музеєм: на тлі могутньої сходи пам’ятник не буде виглядати значним. Кілька місць на Подолі були відхилені без огляду — пам’ятнику Т. Шевченка там не місце.

В результаті комітет схвалив два варіанти — основний (на Петрівській алеї, за «містком поцілунків») і запасний (на Володимирській гірці, навпроти Олександрівського костьолу).

Місце на Петровській алеї вразило смисловою злагодженістю з відомими рядками з «Заповіту» Т. Шевченка — звідси видно і «лані шірокополі», і оспіваний поетом Дніпро. А ось близькість до дніпровських круч виявилася, як не дивно, аргументом не «за», а «проти». Річ у тім, що з огляду на можливі зсуви пам’ятника знадобився б глибокий фундамент, а це збільшило б витрати на будівництво. «Зайвих» грошима комітет не мав.

Проте було вирішено асигнувати 150 рублів на обстеження стану грунту в цьому місці і складання кошторису фундаменту. У разі реальності зсувної загрози пам’ятник вирішили зводити на Володимирській гірці. Однак таке рішення викликало подив у членів журі на кращий проект пам’ятника поетові. Вони зуміли переконати частину «комітетчиків», що Петрівська алея — місце ненадійне. У підсумку «базовим» варіантом знову стала Караваївська площа, що, в свою чергу, викликало безліч нарікань.

Не менш заплутана ситуація склалася і з самим пам’ятником. Оголосили конкурс на кращий проект. Роботи представили понад 60 скульпторів. Їх твори були виставлені в міській думі на загальний огляд. Але жоден з проектів не був визнаний придатним.

Провели другий конкурс. Цього разу журі зупинило вибір на проекті Федора Балавенського і присудило йому премію – 1000 рублів. Однак Шевченківський комітет виступив категорично проти і проект відкинули. «Вирішено оголосити новий конкурс, — записав у щоденнику член комітету Євген Чикаленко, — але не обумовлена умова, щоб Шевченко був обов’язково в національному одязі. А це означає, що знову будуть проекти, на яких Шевченко виставлять якимось напівінтелігентним лакеєм або відставним унтер-офіцером, або в циліндрі, з закрученими догори вусами і французькою борідкою, як це було на першому конкурсі».

Третій тур також не виявив переможця.

«Всім хочеться чогось надприродного, — писав Чикаленко, — але ніхто не знає, чого саме. Тарас Григорович Шевченко настільки великий для України, що бажано і пам’ятник йому поставити якийсь надприродний, тому жоден проект і не задовольняє».

Проте вирішили звернутися до відомих скульпторів, зокрема француза Родена, італійця Шіортіно, росян Шервуда і Андрєєва, українца Гаврилко. Журі схвалило проект Шервуда, а Шевченківський комітет віддав перевагу італійцеві Шіортіно. До згоди сторони так і не прийшли.

Тим часом час ішов. Минуло 50-річчя смерті поета (березень 1911 року) пройшло 100-річчя від дня його народження (березень 1914 го). Влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна. Місту було вже не до пам’ятника.

Втім, бюст Шевченка все-таки з’явився в Києві в 1919 році. Причому встановили його на Михайлівській площі, на постаменті, що залишився від ліквідованого пам’ятника княгині Ользі.

Поет Павло Тичина тоді писав:

«І хтось Твоє погруддя встановив,
поміж монастирем, поміж собором».

Однак бюст простояв недовго.

А перший повноцінний пам’ятник Шевченку відкрили в Києві 6 березня 1939 року. Бронзовий Тарас, правда, дивиться зовсім не на Дніпро, як він мріяв, а на університет свого імені. Але, врешті-решт, це і не так важливо, адже кілька поколінь киян вже не уявляють собі цей монумент в будь-якому іншому місці.

Метки:

1 комментарий для “Як пам’ятник Шевченку «прагнув з’явитися» і зрештою з’явився в Києві”

Оставить ответ

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Також рекомендуємо

Элеонора Рахлина — киевский экскурсовод, который уже стал легендойЭлеонора Рахлина — киевский экскурсовод, который уже стал легендой

27 апреля 2006 года в возрасте 71 год умерла Элеонора Рахлина – человек, проводящий экскурсии по Киеву на протяжении всей своей жизни, Экскурсовод с большой буквы, человек, чьё имя в

Емоційний інтелект і акторська майстерністьЕмоційний інтелект і акторська майстерність

Якщо ви зараз шукайте або плануєте шукати роботу, то можете зіштовхнутися з ситуацією, коли на співбесіді у вас попросять розповісти про «soft skils» —ті риси характеру, які відкривають вас з