Бум висотного будівництва 1970-х не оминув і ті частини Києва, які на той час вважалися ще, переважно, приватним сектором. До планів забудовників увійшли, поміж інших, i місцевості Шевченківського району — Шулявка та Сирець. Там розгорнулося зведення житлових багатоповерхівок. Ha Сирці, крім того, з’явилася стратегічна для міста споруда — телевежа, про яку поговоримо у наступній статті.
Сучасний вид на Шулявку з гори Юрковиця.
Старожили Шевченківського району добре пам’ятають, як стрімко змінювалася Шулявка наприкінці шістдесятих та в сімдесятих роках. В той час були знесені майже всі одноповерхові будівлі і садиби з затишними садочками. До речі, багато хто з киян мав на Шулявці невеличкі ділянки землі, на яких вирощували нехитру городину, переважно картоплю. Зрозуміло, що коли місто поглинуло Шулявку, то з присадибним господарством довелося попрощатися. Така ж «гірка доля» спіткала й домашню живність — курей, кролів тощо — яку традиційно розводили корінні жителі «сільської» Шулявки. Розповідають, що після знесення господарських будівель приватною сектору на поверхню вилізла величезна кількість мишей та пацюків, які неабияк лякали будівельників.
Завод «Більшовик».
За короткий час на місці колишнього робітничого передмістя виріс повноцінний мікрорайон, з розвиненою міською інфраструктурою. Стара Шулявка щезла, залишивши по собі історію,багату на яскраві події та непересічних особистостей, що в різний час були пов’язані з місцевістю.
Проспект Перемоги, 1960-ті роки.
Історія місцевості Шулявка
Шулявка — одна з найстаріших місцевостей столиці. Географічно вона розташовується (в сучасному вигляді) між залізницею у фастівському напрямку, вулицею Борщагівською, академіка Янгеля, проспектом Перемоги, вулицею Зоологічною, a також вулицями Маршала Рибалка, Чорновола та Повітрофлотським шляхопроводом.
Станція метро «Більшовик», 1988 рік.
На сьогоднішній день, як розповідає києвознавець Віталій Баканов, існує кілька версій виникнення назви «Шулявка». Одна з них стверджує, що назва походить від шулика— хижого птаха, який в давні часи в великій кількості гніздився у верхів’ї річки Либідь. Згідно іншої, дещо міфічної, версії «Шулявка» походить від слова «шуя» або «шуйія», що зі старослов’янської перекладається як «ліва рука». Мовляв, старий Київ з околицями розглядався як проекція людського тіла з правою рукою (десницею) в районі річки Десни, з головою в районі Вишгорода та лівою рукою в районі Шулявки. І, нарешті, третя версія: вважається, що на території сучасних Караваєвих Дач русло річки Либідь у ХІ столітті утворювало мис, на якому знаходилося поселення Шелвово та ліс «Шелвов борок». Пізніше назва місцевості трансформувалася в «Шулявщину», a ще пізніше в «Шулявку».
3 XVII століття Шулявку облюбувало безтурботне студентство Києво-Могилянки для рекреацій — свят весни — які припадали на 1, 15 та 30 травня. Гуляння проводили в березовому гаю на Шулявці, як і годиться, зі смачною їжею, пивом та більш міцними напоями.
У XVIII столітті територію Шулявки віддали під літню резиденцію Київських митрополитів. I лише у 1847 році ця місцина перейшла у державну власність. Ha місці резиденції митрополитів збудували Кадетський корпус (нині будівля Міністерства оборони України).
Шулявський міст
Дві Шулявки
У ХІХ столітті Шулявка офіційно розділилася на дві частини — нижню або ліву Шулявку (сучасна вулиця Борщагівська, Политех, зараз територія Солом’янського району) та верхню або праву Шулявку (від Повітрофлотського мосту до метро «Шулявка», нині Шевченківський район).
Верхня Шулявка, яка займала 410 десятин, увійшла до межі міста у 1851 році. А от Нижня Шулявка стала київською територією значно пізніше — у 1914 році.
На обох Шулявках жив робочий люд з численних заводів та фабрик, розташованих на Брест-Литовському шосе, а також відставні військові та студенти. Одним з найпотужніших підприємств Шулявки був Київський машинобудівний та котельний завод Гретера і Криванека (пізніше завод «Більшовик»), основною продукцією якого було устаткування для цукрових, пивоварних, цегельних, винокурних та лісопильних підприємств Києва та Київської губернії.
Шулявська республіка
У 1905 році робітники Шулявки влаштували страйк і, створивши робочі дружини, прогнали царську адміністрацію. Робочі проголосили територію Шулявки республікою. Втім, «незалежність» тривала недовго — всього чотири дні. 12 грудня республіка розпочала своє існування, а вже 16 грудня її у жорстокий спосіб ліквідували царські війська.
Караваєві дачі
Наприкінці ХІХ століття частина території нижньої Шулявки перейшла у власність професора університету Святого Володимира В. Караваєва, який, до того ж, викупив частину землі у Кадетського корпусу. Після смерті Караваєва його дочка Ольга розділила землю на 238 невеличких ділянок та вигідно їх продала. Так з’явилося селище «Караваєві дачі».
Територія «піонерів»
Місцевість Шулявка у різні часи ставала «плацдармом» для різноманітних починань та ноу-хау.
Київський політехнічний інститут
У 1807 році на території Шулявки (літня резиденція митрополита київського Серапіона Опександровського) було виконано перший у Києві політ на повітряній кулі. Цікаво, що серед спостерігачів був і генерал Михайло Кутузов — нa той час воєнний губернатор Києва.
У 1901 році на території місцевості пройшов перший в історії Києва футбольний матч. Гра відбувалася на Сирецькому полі (нині територія кіностудії ім. Олександра Довженко). Перший футбол киянам показали чехи і словаки — робітники заводу Гретера і Криванека. Навчання стало в нагоді — саме київські футболісти стали переможцями першої Всеросійської олімпіади, що проходила в Києві у 1913 pоці.
3 Сирецького поля вперше піднявся у повітря літак, підотований «піонером» вітчизняної авіації — Сергієм Уточкіним.
Нестеров біля свого літака Ньюпорт – IV.
У 1913 році в небі над Шулявкою військовий льотчик Петро Нестеров вперше y світі виконав фігуру вищого піпотажу — «мертву петлю».
Бурхливий розвиток
Особливо бурхливими темпами Шулявка почала розвиватися на початку ХХ століття. У 1901 році на Шулявці ввели в експлуатацію перші шість корпусів Політехнічного інституту, у 1902 році відкрили Пушкінський парк, у 1906 році на місці, де зараз розміщується кіностудія ім. Довженка, відкрили іподром. У 1914 році офіційно був відкритий Київський зоопарк.
Зоопарк, 1974 рік.
3 приходом до влади більшовиків Шулявка декілька разів змінювала назву. У 1920-х роках вона називалася Раковкою — на честь тодішнього голови Раднаркому України Христиана Раковського. А з кінця 1920-х до початку 1940-х носила назву Жовтнівка — на честь Жовтневої революції.
Зоопарк — подарунок меценатів
Зоопарк, 1978 рік.
Київський зоопарк був створений y 1908 році завдяки старанням активістів товариства любителів природи. Розташовувався він спочатку y Ботанічному саду. Колекції зоологічного саду поповнювалась, в основному, завдяки меценатам. Так художник Святославський y 1909 році прислав y подарунок зоопарку два вагони тварин з Центральної Азії та Туркестану. Багато тварин передав власник Асканії-Нової Ф. Фальц-Фейн. Зрештою, територія, відведена під зоопарк y Ботанічному саду, стала замалою для 175 видів тварин та птахів. Тож київська дума виділила для зоосаду п’ять десятин на Шулявці.
Кузня технічних кадрів
На межі ХІХ-ХХ ст. Києву терміново була потрібна вища технічна школа. Міська дума хотіла обмежитись навчальним закладом середнього рівня. Коли звернулись по допомогу до міністра фінансів Сергія Вітте, той подав ідею відкрити в Києві політехнічний інститут. За короткий час зібрали більше мільйона рублів. Промисловці та підприємці міста гаряче підтримали проект. 3oкрема, Лазар Бродський пожертвував 100 тис. рублів, а Микола Терещенко — 150 тис. Міська дума виділила на будівництво учбового корпусу 300 тис. рублів. Інституту присвоїли ім’я імператора Олександра ІІ. Постійний дах над головою інститут отримав в 1902 р.
Київський політехнічний інститут, 1910 рік.
Кінофабрика геніїв
Шулявку зараз неможливо уявити без кіностудії, заснованої у 1928 році. На той час вона була найбільшою в СРСР тa забезпечувала приблизно o половину кіновиробництва у Радянському союзі.
Кінофабрика ВУФКУ, 1929 рік.
У 1929 році на новостворену кіностудію прийшов працювати режисер Олександр Довженкo. Молодий і завзятий, він з головою поринув у роботу і створив фільми, яким судилося стати світовою класикою.
Так, його «Земля» за підсумками опитування, проведеного у 1958 році нa Всесвітній виставці в Брюселі, була включена до дванадцятки найкращих фільмів ycіx часів і народів.
Талановиті руки режисера долучалися не лише до творчої праці — у 1932 році Олександр Довженко висадив на території студії яблуневий сад, який і досі залишається її візитівкою.
В останні роки свого життя Довженко писав у щоденнику: :«Я вмру в Mоскві, так і нe побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, y Києві, десь над Дніпром, на горі».
