СПРАГА: Все,Знання,Про Київ Будні і свята радянського мегаполіса

Будні і свята радянського мегаполіса

Ю. Піменов «Весілля на завтрашній вулиці», 1962 р.

Жителі столиці, населення якої зростає семимильними кроками, облаштовують свій побут та практикують соціалістичні обряди.

Зростання урбанізації

Згідно з результатами всесоюзного перепису населення 1970 року, за кількістю мешканців серед міст СРСР Київ посідає третє місце. У столиці проживає більш ніж півтора мільйона людей, щороку населення Києва зростає на 3%. Збільшенню кількості населення сприяє сплеск народжуваності та відтік провінційної молоді в Київ.

Зважаючи на значний приріст мешканців, місто плекає грандіозні будівничі плани — тільки y 1970 році від будівельників чекають 805 тисяч квадратних метрів житла.

Відбудовуються висотні будинки — 9-17 поверхів. Розростаються масиви Березняки, Микільська Борщагівка, Лівобережний. Масштаби величезні — лише на Лісовому масиві планують збудувати 230 тисяч квадратних метрів житла. 86 тисяч квадратних метрів житла планують здати на Брест-Литовському проспекті, вулицях Червоноармійській та Урицького.

Облаштування радянського житла

Говорков В. «С новосельем!», 1946 рік. Плакат.

Радянський плакат, 1959 рік.

Загалом, за 1970-1974 рр. житловий фонд Києва збільшився на 5,16 млн. квадратних метрів. 130 тисяч сімей одержали окремі квартири. Початок 70-х років — бум новосіль. Втім, не обходилося і без неприємних моментів. Вселившись у нову квартиру, щасливці часто-густо не знаходили там дверних ручок, шпінгалетів, кранів, пальників на газовій плиті, та іншого «дріб’язку». Справа була не в забудькуватості будівельників, а в банальній бюрократії. Те, чого не вистачало у новобудові, можна було отримати в будинкоуправлінні — про це наголошувалося у спеціальних об’явах. Окремо підкреслювалося, що видача проводиться «строго у робочому порядку». Тобто, у понеділок видавалися тільки дверні ручки, у середу — крани і так далі. Це створювало новоселам масу незручностей, адже для того, щоб зібрати все докупи, необхідно було постійно відпрошуватися з роботи. Але власне житло було настільки довгоочікуваним, що на дрібниці вже ніхто не звертав уваги.

Зважаючи на шалені темпи будівництва, не було нічого дивного і в тому, що житло далеко не завжди здавали «на совість». Отже, сантехники, слюсарі та електрики були частими гостями у новобудовах. Ці робочі професії стали напрочуд популярними — попит часто перевищував пропозицію. Для виклику майстра потрібно було заповнити спеціальний бланк. А потім сидіти в квартирі в «очікуванні дива».

Соціалістичні свята замість релігійних

Отже, побут киян, хоч так-сяк, був облаштований. Умови праці теж. Але ж радянська людина повинна не тільки завзято працювати, але й ефективно відпочивати.

У 70-ті активно пропагується проведення традиційних сімейних свят — весілля та народження дитини — за соціалістичними обрядами. Для проведення урочистих весіль та «народин» створюються спеціальні салони обрядових послуг. Сценарії проведення поєднують споконвічні національні традиції та соцреалістичні вимоги. Так, на реєстрації шлюбу з’являються свідки замість народних «дружок», а на народинах — куми по-радянськи. Поява таких обрядів не випадкова: таким чином влада намагається зaпобігти відродженню християнських традицій, створивши їх радянський аналог. Адже люди, всупереч заборонам, предовжують таємно вінчатися та хрестити дітей. З’явилися навіть спеціальні комісії з нових радянських обрядів — організації, які займалися розробкою, методологією та впровадженням нових радянських обрядів у життя.

Катрусин кінозал

У 70-ті роки улюблена дитяча передача юних киян — «Катрусин кінозал». Мила тьотя Катя з підопічною — лялькою Катрусею — заволоділа серцями дітлахів. Катерина Лозовенко 15 років вела на телебаченні «Катрусин Кінозал»: з 1972 по 1987 рік. Передачу закрили через інтриги керівництва. А ляльку Катрусю викрали з кімнати для реквізиту. Пізніше її бачили у приватній колекції.

«Строим коммунизм!»

Київська молодь 70-х бере активну участь у суспільному житті не тільки міста, а й країни. У 1974 році студенти наввипередки мчать на гігантське будівництво — БАМ (Байкало-Амурська магістраль).

Радянські плакати

Як поїхати на БАМ, детально роз’яснюють у київських газетах. Заяви від бажаючих приймають комітети комсомолу. Перевага надається громадським активістам, з відмінною характеристикою з місця навчання або роботи і міцним здоров’ям. Тих, у кого здоров’я на БАМ не вистачило, відправляють до колгоспів — збирати врожай.

Квартирне питання

Темпи будівництва житла в Україні у 1977 році:

1

45 квартирних будинків щогодини стає до ладу

2

11000 квартир щодня отримують новосели в республіці

3

52 900 м² житла споруджується в Україні щодоби

4

За останні 10 років (з 1967 року) середньометраж квартири зріс з 47,7 до 51,6 квадратних метрів.

Автомобілям — зелене світло

1973 рік. На Хрещатику в години «пік» проїжджає трохи більше, ніж 4500 транспортних одиниць за годину. Статистика свідчить, що всього по місту у 1972 році сталося 270 дорожніх пригод. Переможно наголошується, що в США цифри більші в десятки разів, про пряму залежність цих цифр від кількості автомобілів на душу населення, звичайно, мовчать.

Важливі дати

  • У 1973 році в Києві створюється одинадцятий район — Ленінградський. Утворюють його за рахунок окопиць Жовтневого та Радянського районів, на території яких знаходились Микільська Борщагівка, Біличі, Святошин. Площа району — 9950 га, з населенням більш ніж 163 000 чоловік.
  • У 1975 році в Києві утворився Мінський район за рахунок частини території Подільського району.
  • У 1973 році починається будівництво Оболоні.
  • У 1977 році y Києві зданий в експлуатацію Московський міст (тепер — Північний). Довжина — 6 км.

Шевченківський район 1970-х: спогади мешканців

«Щоб придбати одяг і продукти, одночасно стояли в кількох чергах»

Ніна Олександрівна Запорожець

86 років

Черга довжиною в життя

У 70-ті роки продовжувалося активне житлове будівництво, що дало «шевченківцям» можливість переїхати з комунальних квартир у власні помешкання. Це було справжнім щастям!

Наприклад, я жила в центрі міста в комуналці, де проживало ще 10 сімей. Взагалі, комуналки це моторошний винахід радянської влади, що знищував особистість. Тому величезною радістю для мене було те, що у свої 26 років я разом із чоловіком стала володаркою двокімнатної кооперативної квартири.

Ще у сімдесяті роки позитивним моментом була наявність громадських організацій, про які зараз згадують із презирством. Піонерська, комсомольська організації брали активну участь в житті людей. Про партійні організації я вже й не говорю. У ті роки часто проходили чудові піонерські свята. А скільки тоді було хороших піонерських таборів! Система охорони здоров’я також була на іншому рівні — люди лікувалися безкоштовно, хоча в ті роки ми були всі однаково бідними. Одягалися всі досить просто. Щастило більше тим, хто вмів шити, або у кого була знайома швачка.

Культурне життя киян в 70-ті роки було зовсім іншим, ніж зараз. Кияни буквально «ломилися» в театри.

Ще мені запам’яталися черги в магазини, у дефіциті було все! Нонсенс: у магазинах нічого не було, зате гроші були, та й коштувало все недорого. Наприклад, кілограм докторської ковбаси коштував 2 карбованці 20 копійок. Пам’ятаю, ось так — стоячи в черзі — я і отримала освіту. Щоб згаяти час, читала книжки і журнали, які завбачливо брала із собою. Мистецтвом було стояти одночасно відразу в кількох чергах і в двох касах. Наприклад, займали черги за яйцями, цукерками, ковбасою, а потім бігали з однієї черги в іншу. Щоб купити в районі хороші продукти, потрібно було витратити досить багато часу. Пам’ятаю, що взуття та одягу теж тоді не було, але люди якось примудряпися вдягатися. До свята готувалися за півроку. Закуповували продукти протягом кількох місяців, ховали в холодильник, а потім до свята виставляли на стіл. Зараз це здається кумедним. Ми часто ходили в гості, або до нас у дім приходили друзі. Це було таке собі комунальне життя. У нас було відчуття колективу, якого зараз немає взагалі.

Але було в 70-ті роки і те, до чого мені б не хотілося повертатися. Наприклад, до партократії партійних органів, яка тяжіла над нами. Так, розгнівана дружина могла піти в партійну організацію і поскаржитися на чоловіка, мовляв, він дуже погано з нею поводиться. А потім цього ж чоловіка соромили на партійних зборах.

Декілька фактів про життя столиці у 1970-х роках

1

На початку 70-x років на Брест-Литовському шосе з’являється перший «супермаркет» — «Зелені ниви», де практикується незвичне для киян самообслуговування. Звичайно, це тільки досить віддалено нагадувало сучасні супермаркети — про різноманіття асортименту годі було й говорити.

2

У другій половині сімдесятих здійснена реконструкція головної площі столиці, яка у 1977 році була названа на честь Жовтневої ревомоції ( до 1977 року носила назву «Площа Калініна»). У цей період посеред майдану було влаштовано грандіозний комплекс фонтанів з 5000 струменів. Центральний фонтан «Дружби народів» отримав серед молоді назву «Рулетка» через зовнішню схожість.

3

У 1978 році на вулиці Артема (тепер Січових стрільців) з’являється новобудова — Будинок художника. На фасаді встановлено сім жіночих фігур, вилитих з міді. Це символи різних видів мистецтва. Наприкінці 70-x на вулиці Бауманській відкривається Республіканська бібліотека для дітей.

4

128,5 карбованців становила середня заробітна плата киянина у 1975 році.

5

86 автобусних маршрутів діє в Києві у 1976 році (загалом — 675 км шляхів). На маршрутах працює 900 автобусів.

Шляхи великого міста

Вже на початку 70-х років влада Києва зрозуміла, що динамічне зростання населення столиці, а отже і стрімке збільшення пасажиропотоку, рано чи пізно неминуче призведе до транспортного колапсу.

За статистичними даними, на кінець 60-х-початок 70-х років на кожного киянина в рік припадало, в середньому, 450 поїздок у міському транспорті. Передбачаючи, що вже через десять років цей показник суттєво збільшиться, було розроблено план дій по організації pyxy транспорту в столиці. Одним з першочергових кроків був раціональний розподіл пасажиропотоку. По-перше, підкорегували початок змін на підприємствах, в школах, вузах тощо. По-друге, за межі міста був виведений транзитний транспорт. Також була проведена колосальна робота по скороченню кількості перехресть, створенню естакад, шляхопроводів. У цей же час проходило розширення вулиць та заміна світлофорів підземними переходами. Зрештою, у 1975 році була створена комплексна програма, яка визначила розвиток транспорту Києва, принаймні, на наступні кілька десятиліть.

На кінець 1970-х років загальна довжина маршрутів пасажирського транспорту становила приблизно 2 тисячі кілометрів. Кожного дня на лінії виходило близько 3000 транспортних одиниць, які перевозили більш ніж 4 мільйони пасажирів. Звичайно, безперебійна робота існуючого транспорту та створення нових транспортних ресурсів потребували значних капіталовкладень. Так, тільки за роки десятої п’ятирічки (1976-1980 рр.) асигнування на розвиток цієї галузі в Києві склали понад 200 мільйонів карбованців.

У 70-х роках продовжує розвиватися традиційний для Києва вид сполучення — трамвайний. Так, у 1978 році відкривається перша ділянка швидкісного трамваю. Вживаними залишаються і автобуси — на кінець 70-х у Києві налічується майже 100 автобусних маршрутів. Тролейбусних маршрутів у цей час було близько 25. До речі, саме в 70-х київські вулиці завоювали знамениті угорські «Ікаруси». Серед киян ці тролейбуси були напрочуд популярними. До вподоби припав жителям столиці і метрополітен, який продовжував розвиватися у сімдесятих. Також популярності набуває річковий транспорт — тільки приватних човнів наприкінці 70-х налічується більше 40 тисяч. А от кількість приватних авто на середину 1970-х становить 36, 8 тисячі.

У 70-х роках було закладено основу сучасної транспортної системи столиці.

Оставить ответ

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Також рекомендуємо

Ярославів Вал: вулиця, де сходяться культуриЯрославів Вал: вулиця, де сходяться культури

Ярославів Вал, 4/8 До 1958 року тут стояв старий дерев’яний будиночок, знесений як гостроаварійний. Потім зламали й сусідній двоповерховий флігель. А цей наріжний п’ятиповерховий на напівповерсі житловий будинок зведено в

Музей в селі Саварка (будівля старої школи)

Село Саварка: місце, в якому варто побуватиСело Саварка: місце, в якому варто побувати

Саварка – невеличке українське село, що простяглося над берегом мальовничої річки Рось (притоки Дніпра), без перебільшення заслуговує великої уваги. Так, таких сіл безліч, але кожне з них по своєму особливе.

ОЛЬГА ШВЕЦ: Про музыку в кафешках. Мысли вслухОЛЬГА ШВЕЦ: Про музыку в кафешках. Мысли вслух

Меня бесит музыка в кафешках.Недавно была на дне рождения, так никто ни разу не смог поздравить именинника, потому что музыка заглушала все слова. И музыка-то хорошая была, но истории приходилось