У 1921 р. на Хрещатику, №43 у приватній антрепризі працював естрадний «Театр революційної сатири» (ТЕРЕВСАТ). Однак, якщо сатира й дійсно звучала з театральної сцени, то революційною її ніяк не можна було назвати. Тож на початку 1922 р. театр було перейменовано на «Театр художньої інтермедії» з повною зміною репертуару. Театр працював у приміщенні колишнього інтимного театру і перебував у приватній антрепризі. Життя його почалося у березні і закінчилося у жовтні чи листопаді 1922 р.
І про «Театр революційної сатири» і про «Театр художньої інтермедії», які колись існували в Києві, масто можуть чути ті, хто полюбляють відвідувати екскурсії по Києву.
Керівний і акторський склад налічував 40 осіб: режисер-постановник М. Т. Строєв (колишній актор Імператорських театрів), другі режисери — О. Розовський (С. Грей) та В. М. Строєв, завідуючий літературною частиною П. Г. Григор’єв, музичною -Я. Б. Фішерман, художник-декоратор І. Маркевич. Серед акторів: Л. М. Зеленська, Л. В. Болотіна, Б. О. Крамськой, І. Г. Афонін, М. Є. Тумашев, В. М. Строєв, Є. Л. Аркадіна та інші.
На початку своєї діяльності театр зіткнувся з репертуарними труднощами. Один з рецензентів так писав про нього: «…публіка не знала, чого вона хоче, а актори не знали, чого хоче публіка».
Незабаром труднощі лишилися позаду і на суд глядачів було представлено багато видів сценічного мистецтва: водевілі, комедії, інсценівки класичних творів, гротеск, п’єси у стилі арлекінади, хореографічні етюди, сатира, мімодрама, жанрові картинки і т. їн, Звісно, не всі вони сягали високого художнього рівня. Але, як писав часопис «Искусство»: «..зрідка у малоцінних п’єсах виблискують зразки справжньої художньої майстерності».
Саме такими, на думку рецензентів, були опера-гротеск на музику Р. Шумана, використану композитором Ембе (М. М. Багриновським).
«Чудовий гротеск, – читаємо, – якого так легко і приємно бачити… Це безперервний каскад оперних мотивів. В музикальному відношенні зроблено зовсім недурно. Вдало складене лібретто.. Виконується майже бездоганно, без зайвого шаржу і «канканного» відтінку. Ансамбль безумовно добрий, виконання гаряче, живе, зрепетовано відмінно, постановка убважна». «Шведський сірник» за мотивами оповідання А. Чехова, мімодрама «Розбите серце», різноманітні хореографічні етюди та номери…
З інших постановок відзначимо водевіль «Лев Гурич Синичкін» Д. Лєнського; комедії: А. Аверченка «Смерч», «Душа товариства», «Мовчазливий сусід»; М. Урванцева «Порожня кімната», Роветта «Урок дипломатії», П. Гнєдіча «Женя»; інсценівки: «Іспит на чин» за А. Чеховим, «Клоун» за О. Купріним; сатира: Г. Афоніна «Великий з’їзд на конференцію», «Баришня-служниця» -балет О. Глазунова; «Поема про фіалки» Т. Щепкіної-Купернік та ін.
Читача, певна річ, може здивувати така величезна кількість назв, проте пояснити можна цю обставину тим, що репертуар театру змінювався мало не щодня.
Із сольних виконавців і гастролерів варто відзначити: віолончелістку С. Іздебську, солістку київської опери А. Жуковську, професора Київської консерваторії Ю. М. Пуліковського, артистку театру ім. Леніна (колишній «Соловцов») Г. Інсарову, І. Юр’єву, балерину Тіну Ар, оперного співака з Петрограда С. Левика, В. Валентинова та інших.
Восени 1922 р. театр було закрито, на зміну йому прийшов театр Художніх мініатюр.
