“Всі на новосілля!” Київ у 60-ті роки

Влада повертається обличчям до людей — післявоєнна відбудова промисловості нарешті поступилася місцем будівництву житла.

Столиця України шістдесятих років запам’яталася її мешканцям і гостям просторими вулицями, прохолодою парків, чистим повітрям і невеликою кількістю машин на дорогах, значна частина яких були вантажівками.

Вантажні автомобілі поспішали підвозити матеріали на численні будівництва, які стрімко розгорнулися в усіх куточках міста, адже Київ на початку десятиліття все ще відчував гострий дефіцит квартир. Населення республіки зростало, низький рівень життя та важкі умови праці змушували селян шукати кращої долі в містах, у першу чергу в столиці, хоч вона і була зруйнована війною. Сім’ї все ще жили в комунальних квартирах, бараках без зручностей, підвалах, по кілька осіб в одній кімнаті, адже донедавна зусилля держави були зосереджені на відновленні об’єктів промислового будівництва.

Двоповерховi бараки на Дарницi, 1960-тi роки.

І ось тепер дійшла черга до житла

За типовими функціональними будинками, що зростали як гриби, пізніше міцно закріпилася назва «хрущовки». Перша київська «хрущовка» була побудована за адресою бульвар Дружби народів, 2.

Бульвар Міхновського (Дружби Народів), 1950-ті.
Бульвар Миколи Міхновського (Дружби народів).1966 рік.

Першими районами масової забудови стали околиці міста — Чоколівка, Нивки, окремі ділянки Дарниці, за ними Сирець, Відрадний, Борщагівка, Русанівка, хоча подекуди окремі будинки з’являлися і в центрі Києва.

Чоколівський бульвар в період забудови. Вид на бульвар із сучасної вул. Волинської, 1959 рік.

Наприкінці шістдесятих газета «Вечірній Київ» вже оптимістично звітувала читачам: «Лише за 10 останніх років у Києві введено в експлуатацію понад 8 млн. квадратних метрів житлової площі. 800 тисяч киян одержали ключі від нових квартир».

Улюблені місця відпочинку киян

У 60-ті роки Київ мав неофіційний статус курортного міста. Мальовничі ландшафти, м’який клімат, велика кількість зелених зон, озер і пляжів робили столицю комфортною для відпочинку.

1913 рік. Це Святошин. Селище для відпочинку.

Кияни віддавали перевагу Трухановому острову, Конча-Заспі, Святошину, Голосіївському, Радянському (нині Маріїнському), Першотравневому (нині Міському) і Піонерському (нині Хрещатому) паркам.

1950-ті. До побудови моста на Труханів острів кияни туди їздили туди таким паромом, який в народі називали “лапоть”.

У 1961 році закінчили нову будівлю Річкового вокзалу, звідки в передмістя по Дніпру мешканці столиці відправлялися в подорожі на «ракетах».

1976 рік. “Ракета” на Дніпрі. Фото з Пішохідного моста.

Будівництво століття

Місто, що швидко розросталося, потребувало розгалуженої транспортної мережі. Тролейбусні, автобусні і трамвайні лінії оплітали столицю, з’єднуючи найвіддаленіші околиці з центром. Та найбільше кияни раділи появі метрополітену — третього в Радянському Союзі після московського і ленінградського. Перші тривагонні потяги пішли у 1960 році по ділянці від станції «Вокзальна» до «Дніпро», а після 1965 року по збудованому мосту Метро на Лівий берег.

Зупинка бiля метро «Дніпро», через пару рокiв тут буде знаменитий базар для рибалок – «Бухара», початок 1960-х.

До речі, ще у 1958 році було оголошено конкурс на кращі проекти станцій метрополітену. На розсуд комісії, до складу якої входили не тільки спеціалісти, а й представники громадських організацій i навіть діячі культури, було запропоновано 80 робіт. 3 них вибрали п’ять найвдаліших, які були втілені при спорудженні наземних частин станцій. Чотири з них зараз мають статус історико-архітектурних пам’яток: «Арсенальна», «Хрещатик» «Вокзальна» та «Університет».

Чорний понеділок

Найтрагічнішою сторінкою в історії Києва 60-х років стала Куренівська трагедія. І це при тому, що ЗМІ ані словом не обмолвилися про неї, — газетні статті, репортажі телебачення і радіо захоплено звітували про святкування 100-річчя Тараса Шевченка. Страшні розповіді постраждалих від потужного селевого потоку, що в понеділок 13 березня 1961 року прорвав дамбу і від Бабиного Яру до Куренівки зніс усе, що було у нього на шляху, переказували один одному мало не пошепки. Напруженості ситуації додавало й те, що влада вперто замовчувала подію, робила вигляд, що нічого не сталося.

Наслідки Куренівської трагедії

Ми українці

Початок 60-х відзначився бумом художньої самодіяльності, а вже в другій половині десятиліття стрімко виріс інтерес до футболу, хокею (звичайно ж, вболівали за київські клуби «Динамо») фігурного катання, шахів i зеленого туризму. Жителі столиці полюбляли кіно, особливо італійські, іспанські й індійські фільми, ходили на танці. Гарним тоном вважалося відвідувати драматичний театр, балет, оперу. Розмовляли російською, українською і милим серцю суржиком, до певного часу не загострюючи мовне питання. Та події 60-х: ХХІІ з’їзд КПРС, що проголосив політику «злиття націй», хвилі арештів діячів української культури й акції протесту проти них, що пройшли в столиці, пожежі в Публічній бібліотеці АН УРСР (1964 рік) і Георгіївській церкві Видубицького монастиря (1968 рік), у результаті яких загинули численні безцінні фонди, привернули увагу покоління до питання збереження національної самосвідомості.

Відновлена після пожежіГеоргіївська церкваВидубицького монастиряФото М.І.Жарких, 12.10.1975 р

Гордість нації

  • Пісня «Чорнобривці» вперше зазвучала в 1960 році y виконанні Костянтина Огнєвого.
  • У 1968 році народилася пісня «Я піду в далекі гори» , а у 1969-му — «Червона Рута» і «Водограй» Володимира Івасюка.
  • У 1965 році відбулася прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна». Фільм дістав декілька нагород на міжнародних фестивалях, але довгі роки був заборонений для показу в Радянському Союзі.