Місцевість Шевченківського району стала експериментальним майданчиком для будівництва типових будинків. І хоча на екскурсіях Нивками в першу чергу беруться в фокус старовинні особняки, що подекуди збереглися там до наших днів, у пересічних киян ця територія в першу чергу мабуть асоціюється із всюдисущими «хрущовками».
Історія появи «хрущовок» на теренах Союзу
У 1909 році один з лідерів архітектурних новацій Вальтер Гропіус вперше запропонував будівництво серії будинків на основі набору типізованих елементів. Це дозволяло розв’язання двох головних проблем. По-перше, житло мало бути дешевим, а відповідно, мінімальним за розмірами, але не шкодити вимогам гігієни й естетики. По-друге, воно повинно було бути вигідним для виробника. І такі роботи успішно почались.
У СРСР архітектор і винахідник Андрій Буров почав експерименти з застосуванням у будівництві великих панелей в 1948 році. Він мріяв про спорудження нових будинків з готових блоків, припускаючи, що краса одноманітності затьмарить різноманітність каліцтв індивідуального будівництва.
Однак, відвідавши Францію і на власні очі побачивши там будинки з квартирами-клітками, Буров розчарувався. Він назвав такі будинки апогеєм злиднів на базі високих технологій.
Але ось до Франції прибув тодішній керівник Радянського Союзу Микита Хрущов. Тут, у районі для французьких робітників, він уперше побачив будинки-прародительки радянських «хрущовок», був неабияк захоплений цими витворами архітектурної думки і негайно закупив технологію для виробництва панелей.
Багато хто з архітекторів, які працювали в стилі класицизму, побачивши побудовані «хрущовки», відчули справжній шок і жах. Адже архітектура як така в них відсутня, лише одне убоге містобудування. Але Хрущов вважав, що «аморально будувати красиві будівлі, коли радянський народ живе в мокрих i холодних бараках, в підвалах і перенаселених комунальних квартирах!».
Прародительки «хрущовок» архітектори назвали апогеєм злиднів на базі високих технологій.
Забудова Нивок
У 60-ті роки минулого століття Нивки пережили бум забудови. До 1949-го відтворення повоєнного Києва було майже закінчено і розгорнулися роботи в житлових районах.
За генеральним планом Нивки увійшли в першу і другу черги зaбудови і стали експериментальною ділянкою. Преса того часу писала:
«Тут, на околиці міста, де раніше серед пустирів губився невеличкий хутір, проводиться дослідна забудова кварталів, випробовуються різні матеріали і конструкції, перевіряється життям зручність, індустріальність, ефективність різних жител. На Нивках прокладали собі дорогу будинки з малометражними квартирами, споруди готельного типу, суміщені безгорищні nepeкриття, керамзитобетонні та пінобетонні перекриття тощо».
Газета «Вечірній Київ», 1960 рік, ст. «Київські Черьомушки».
Початок будівництва Нивок припадає на 1958 рік. Основні роботи — 1965-1975 рр. — це більше трьохсот 5-9-ти поверхових будинків (серії 1-438, 1-480, 1-464А) і 1350 котеджів.
Житло, яке тоді зводилося, називають ще «хрущобами», та ця назва з’явилася набагато пізніше. А у 60-ті роки отримання окремої квартири сприймалося як довгоочікуване щастя, хоча недоліки проектів були очевидні з самого початку.
«B «хрущовках», що будувалися без горища, в літній час дах розжарювався від спеки (люди нaвіть спали на підлозі), а в негоду підтікав і затоплював квартиру. Кухні були настільки малі, що навіть сім’я з З-х осіб харчувалася по черзі. He подобалася мешканцям і ваннa, поєднана з туалетом, незважаючи на те, що багато хто до переїзду на нову квартиру жив у бараках, в яких вбиральня була взагалі на вулиці. Критикували і низькі, на відміну від сталінських будинків, стелі.
Пригадується анекдот тих часів: «Хрущов поєднав ванну з туалетом, але не встиг з’єднати підлогу зі стелею». Що говорити, для деяких і прохід з коридора в кухню був вузькуватим! Одна моя знайома сім’я хотіла навчити дитину грі на піаніно, проте внести піаніно на четвертий поверх виявилося неможливо. Довелося навчати дитину грі на скрипці!
Традиційні меблеві гарнітури не вміщалися в кімнатах. У моду увійшли секційні й трансформовані меблі: секретер перетворювався на робочий стіл, буфет поступився місцем серванту з розсувними дверцятами, розсувні крісла-ліжка використовувалися замість диванів. Доводилося йти і на інші хитрощі: ламали коридорні перегородки, знімали з петель внутрішні двері, прохідну кімнату квартири — «сорочки» відокремлювали від іншої кімнати перегородкою з дверима.
Ha балконах зберігалися бочки з огірками і вивішували напоказ білизну. Як ви думаєте, чому «хрущовки» були п’ятиповерховими? Виявляється, для шестиповерхівок за будівельними правилами вже вимагався ліфт, а в «хрущовках» і на ньому економили. Cтіни були без шпалер, їх фарбували, а потім за допомогою трафаретів виводили на них віньєтки або ж використовували валик з малюнком».
Києвознавець, літератор Віталій Баканов.
Вирування життя
Дуже тривалий час єдиним видом транспорту на Нивках був трамвай, який йшов по Брест-Литовському Проспекту, в 1965 році тут пролягла тролейбусна лінія, і лише в 1971 році відкрилася станція метро «Нивки» на відрізку «Завод «Більшовик» (нині відрізок «Шулявська»—«Святошин»).
Паралельно розширювалася інфраструктура. Масив був одним із перших новозбудованих, де з’явилися підприємства громадського харчування, так звані домові кухні. А поряд з «хрущовками» виблискували склом три тисячі квадратних метрів теплиць l зеленіли безкраї лани Київського виноградарського радгоспу, на які періодично робили набіги місцеві хлопчаки. Там вирощувалися огірки, помідори й інша городина, та найбажанішою «здобиччю» була, звичайно, полуниця.
Масив зажив повнокровним життям: зранку нa роботу поспішали трудящі, в тому числі й працівники газети «Київська правда», яка почала виходити в повоєнні роки та після тривалої перерви. Тут, як і в більшості видавництв міста, були організовані школи і ради робкорів, позаштатні відділи, робкорівські пости на промислових підприємствах і будівництвах. На повну потужність працював знаменитий АНТК ім. Антонова. Він переїхав у столицю в 1952 році і вже у 1965-му зробив сенсацію №1 на XXVI Міжнародному салоні аеронавтики і космосу в Парижі, презентувавши найбільший у світі радянський літак «АН-22».
Тренувальна база футбольного клубу «Динамо», побудована в 50-х роках, готувала своїх майбутніх зірок: Володимира Мунтяна, Олега Блохіна, Олексія Михайличенка, Олександра Шовковського, Олексія Федорова, Андрія Шевченка. Саме на Нивках вчилися забивати м’ячі динамівці, які першими з нeмосковських клубів в 1961 році вибороли чемпіонство СРСР.
У наступні роки на масиві з’явилися кінотеатр «Нивки», Будинок побуту «Нивки», одна з найбільш незвичайних бібліотек столиці — Дитяча республіканська бібліотека — та багато інших споруд. Деякі сьогодні стоять порожніми, деякі використовуються вже за іншим призначенням, та Нивки живуть, пульсують і розбудовуються.
Цікаво знати
Станції метро «Нивки» і «Святошин» виконані за єдиним проектом і відрізняються тільки підвісними світильниками першої.
Відродження храму
У 1893 році в районі тоді ще одноповерхових Нивок, при Рубежівській дитячій виправній колонії, з’явилася церква на честь Святого Благовірного Великого князя Олександра Невського. Опікувався цією справою відомий київський цукрозаводчик і меценат Михайло Терещенко. Саме він фінансував не тільки будівництво, а й внутрішнє оздоблення храму знаменитими художниками B. Васнєцовим, П. Свєдомським і В. Котарбінським. В післяреволюційний період святиню знищили більшовики, але в 2006 році на тому самому місці, де вона стояла, було збудовано церкву Пантелеймона.
Зникла площа
В 40-x— 50-х роках між вулицями Кирпоноса, Бауманською і провулком Бабушкіна була розташована Офіцерська площа. В 60-х вона зникла з карти району — перетворилася в невеличкий клаптик без назви в кінці вулиці Кирпоноса. В 1973 році на ньому встановили бюст генералу-полковнику Михайлу Кирпоносу. Одним з авторів проекту була Галина Кальченкo, яка слугувала натурщицею для скульптури «Мати-Батьківщина» на березі Дніпра — візитної картки Києва.
Цікаво знати
На Нивках росте велика кількість заповідних дерев, та найвідоміші з них два ЗОО-річні дуби: дуб Стеценка на вул. Саратовській і Сирецький дуб на вул. Черкаській. Вони внесені до списку 500 видатних дерев України.
Нивки. Історія виникнення
До революції 1917 року на місці сучасних Нивок були розташовані кілька хуторів. Інша частина сучасного масиву належала воєнномy відомству — тут були табори і стрільбища.
Своїм походженням назва «Нивки», скоріш за все, завдячує двом заможним селянам із села Біличі (нині — житловий район столиці) — братам Семену і Віктору Фузикам. Вони відіграли значну роль у забудові західних передмість Києва і заснували на території сучасних Нивок хутір під назвою Фузиківка.
Та вже з 1870-x років у документах починають згадуватися на цьому місці млини на греблі річки Нивка, ферма «Нивка» й однойменна дача, яка здається в аренду. 3 часом район розвивався: з’явилося трамвайне депо, електропідстанція, відкрився розсадник садівництва синів Вільгельма Крістера, а також розважальний парк «Нивки» з рестораном «Ельдорадо». Назва «Нивки» розповсюдилася на найближчу територію, де на той час були ще кілька хуторів — Васильчики, Волейків, Дегтярі.
Фермерський хутір Волейків
Місцевість між нинішніми вулицями Hoвоукраїнською і Танковою колись також була окремим хутором. 3 1821 року він належав княгині Кудашевій, але в 1862 році був викуплений дворянином Волейком. 3 часом тут розгорнулося велике господарство з власною пасікою і фруктовим садом. На початок ХХ століття сформувалася сучасна сітка вулиць (вулиці Жамбила Жабаєва, Степана Руданського), крім вулиць Новоукраїнської та Авіаконструктора Ігоря Сікорського, що виникли у 1930-1940 рр. Хутір увійшов до складу Києва 1923 року. Частина старої забудови колишнього хутора була ліквідована у 1970-1980 рр.
Хутір Дегтярі
Між Васильчиками, Волейковим та Нивками, на території сучасних вулиць Піка, Бауманської, Кирпоноса, Черкаської і Калитнової розташувався хутір Дегтярі. В 1819 році тут оселився з родиною Василь Дігтяренко, який отримав ці землі від громади села Біличі.
Хутір Васильчики
Неподалік від яру, по якому протікав струмок Сирець, розташувалися хутори Хмелівщина та Сеньківщина. У 1859 році указом імператора Олександра II вони були передані у довічне і спадкове володіння Київському, Волинському та Подільському генерал-губернатору князю Іларіону Васильчикову. Відповідно, вся місцевість стала називатися хутором Васильчики — нині приблизно в тому місці знаходиться парк «Нивки».
Будинок губернатора перетворили на дачу
Прикрасою хутора Васильчики був двоповерховий губернаторський будинок. Разом із землями Свято-Троїцького монастиря його націоналізувала радянська влада в роки революції. Тривалий час будинок стояв порожнім, та у 30-ті роки на мальовничу місцевість навколо нього звернула увагу партійна верхівка. Територію відгородили і зробили спец дачею — спочатку Любченка, а потім Кагановича, Хрущова, Коротченка. Разом з власниками змінювалася і назва дачі, та в 1962 році місцевість відкрили і вона стала Парком імені ХХІІ з’ізду КПРС. За десять років по тому назва змінилася на «Парк Нивки», а в 1991 році територію розширили за рахунок парку Ленінського комсомолу.
Життя i смерть на Васильчиковій дачі
B 1935 p. нa дачу, яку за традицією називали Васильчиковою, заїхав новий керівник радянського уряду України Панас Любченко. Фельдшер з Київщини був спочатку есером, засідав в Центральній Раді. Потім почав тісно співпрацювати з більшовиками і навіть створив незалежну українську компартію боротьбистів. В 1920 р. вона злилася з КП(б)У, а Любченко почав швидко просуватися по кар’єрним щаблям. Жив в особняку по вул. Леніна, 60 (нині Б. Хмельницького), але часто полюбляв відпочивати на Васильчиковій дачі. Сюди ж він повернувся 29 серпня 1937 р. після чергового пленуму компартіі, де його звинуватили в буржуазному націоналізмі. Той заперечував свою провину. Тому на Васильчиковій дачі в той же вечір застрелив свою дружину Марію і сам покінчив життя самогубством.
