Ярославів Вал, 8
Перші відомості про цю садибу датовано 1860 роком, коли міський землемір Л. Шмигельський склав план ділянки, що належала вдові губернського секретаря Єлизаветі Володимирівні Леонсон.
1867 року ділянкою володів надвірний радник Карл Вейсенберг. За статистичними відомостями, 1884 року садиба належала дружині підполковника Марії Михайлівні фон Грейфентурн. То був одноповерховий дерев”яний будиночок.
А нині існуючий — характерний київський прибутковий будинок — зведено у 1898 році y розпалі “будівельної лихоманки”.
Він має чотири поверхи, підвал, бічний вхід та проїзд на двір. Оздоблення фасаду виконано в “цегляному” декорі — з pyстом, пальметами у фільонках, з ажурним кованим огородженням балконів, що вироблялося у майстернях на замовлення, але й водночас було тоді доволі типовим для Києва.
Забудовницею і власницею цієї нерухомості до 1915 р. була Олена Целестінівна Іванова-Камаєва, дружина дільничого мирового судді К. А. Іванова-Камаєва. За цією ж адресою містилася канцелярія та камера (за нинішніх часів сказали б — офіс) дільниці.
У 1912 році тут квартирувалося правління Товариства південноросійських порохових заводів.
За спогадами, у 20-ті рр. на першому поверсі мешкав головний художник
театру “Березіль” Вадим Георгійович Меллер (1884—1962), тут же розміщувалась його приватна студія. Поверхом вище мешкала професорка вокалу Київської консерваторії Олена Олександрівна Муравйова (1867—1939). Серед її учнів — відомі співаки: Іван Козловський, Лариса Руденко, Зоя Гайдай, Міліца Кор’юс та ін.
Ярославів Вал, 9
Звичайний для своєї доби 3,5-поверховий прибутковий будинок споруджено, як видно з дати, викладеної за порогом на підлозі в техніці “терацо”, 1899 року.
За рік перед тим цю ділянку, поділивши більшу наріжну навпіл, продала дружина надвірного радника O. О. Козельська. Нова власниця, купчиха O. Грицун одразу ж спорудила цей будинок, позначивши нерухомість ініціалами чоловіка “E. Г .” (Єремій Грицун) на фронтоні.
Як тоді годилося, над брамою влаштували двірницьке помешкання — з низенькою стелею і балконом над воротами: звідси двірникові зручно було спостерігати за порядком і в негоду.
Архітектура фасаду витримана в дусі неоренесансу, увагу привертають цікаві підвіконні фільонки, різні на кожному поверсі.
Певний час у 1906 році тут у напівпідвалі мешкав гімназист-третьокласник Костянтин Паустовський. Ця адреса виявилася сумною в житті майбутнього письменника, про що йдеться в повісті “Далекі роки”: сюди мати з дітьми переїхали з Микільсько-Ботанічної, 13, коли розлучилися батьки.
Ярославів Вал, 10
До 1948 року, коли почалася надбудова двох поверхів, це був невеликий двоповерховий особняк. Поставлений він на вузькій ділянці з урахуванням найкращої інсоляції: у другій половині дня яскраве південно-західне сонце наповнює своїм промінням кімнати особняка та крихітний палісадник. Його влаштовано ліворуч вуличного фасаду, перед бічним крилом. Колись цю частину відокремлював від вулиці ґратчастий паркан.
Перша з відомих власників садиби — міщанка Мотрона Дяченкова — у 1816 році продала цю земельну ділянку з дерев’яним будинком дворянці, унтер-офіцерші Єпістемії Кублицькій-Піотуховій. До речі, цікаво, що сім’я Кублицьких-Піотух мала родинні стосунки з матір’ю поета O. Блока.
У 70-х рр. ХІХ ст. власником садиби став потомствений почесний громадянин київський першої гільдії купець Мошко Біск. Після смерті дружини 1877 року він продав цю нерухомість доньці губернського секретаря Анастасії Вишневській. На цей час тут стояв двоповерховий, на дві квартири особняк, зведений за проектом архітектора О. Я. Шіле: на першому поверсі, у восьмикімнатній квартирі мешкали господарі, 13 кімнат на другому здавалися в найм. У 1894 році садиба належала дружині присяжного повіреного Юлії Августівні Френкель.
Наступним власником від 1902 року стала родина доктора медицини М. Ф. Страдомського, згодом директора Олександрівської лікарні, а y 1917-му — комісара Тимчасового уряду по м. Києву. Але цей особняк використовувався як прибутковий — житловий, а від 1912 року тут містився пологовий притулок. 3 1915 p. бyдинок був обладнаний під готель під назвою “Версаль”.
Сумної слави зажив будинок у буремні роки громадянської війни.
Відомо, що за Директорії приміщення використовувались як арештне відділення (“охранка”). Про це свідчать тогочасні газетні публікації:
“Слово”, 21 грудня 1918 року (мовою оригіналу):
“B гостиниці “Версаль” на B. Підвальній вулиці перебувають найбільш відомі діячі гетьманского руху. Там знаходяться всі затримані до цієї пори міністри, товариші міністрів і відомі урядовці різних відомств. В “Версалі” ж знаходяться 12 заарештовані журналісти i співробітники “Утра” і “Вечера”. В “Версалі” з 18 грудня перебувають архієпіскоп Євлогій і метрополіт Антоній. Всі заарештовані до 80 осіб містяться в одній кімнаті. Арештованим розрішається бачитись з близькими родичами, дається право посилати за обідами в паштетну, яка знаходиться недалеко. Прибирання має проводитись самими ув’язненими по черзі. Не відмовляються від виконання цієї натуральної повинності бувший прем’єр-міністр Гербель, міністр внутрішніх справ Рейбот і інші сановники. Поводження з арештованими коректне. 3 чужих осіб до в’язнів у “Версаль» з розрішення військової влади має представник міської думи С. О. Сірополко”.
“Ставка”, 22 грудня 1918 року:
“Всі міністри гетьманского кабінета за винятком бувшого міністра закордонних справ Г. Я. Афанасьєва і бувшого міністра внутрішніх справ Кістяківського містяться на Великій Підвальній вулиці №10 в будинку готелю “Версаль”.
Влада в Києві тоді швидко змінювалась, однак залишалось особливе призначення будинку №10: у 1919 р. тут був осідок Київської губчека. Цей заклад довелося відвідати тоді Варварі Николовні Ханенко.
Після націоналізації будинок займали різні установи, у повоєнний час додано два поверхи, містилося аграрне видавництво. У дворі був кореспондентський пункт “Литературной газеты”, популярного московського видання доби “шістдесятників”.
