Злами епох залишають свої відбитки не лише в архітектурі, а й у способі, яким місто себе презентує. Кінець XIX — початок XX століття став періодом, коли Київ поступово трансформувався з релігійного центру в модерне місто з інфраструктурою, освітленими вулицями, транспортом і розвиненим культурним життям. Ця зміна відображалася в туристичних атрибутах того часу — поштових листівках і путівниках.
Листівки не просто фіксували образ міста, а й створювали його візуальний міф. Вони ставали своєрідними «Instagram-кадрами» доби, додаючи до реальності домальовані трамваї, яхти на Дніпрі або вигадані композиційні рішення. Натомість путівники пропонували текстову версію міського простору, балансуючи між традиційним образом Києва як «Єрусалима землі руської» та новою ідентичністю прогресивного мегаполіса.
Різні автори — від паломницьких видань до світських дослідників — розповідали про Київ у власний спосіб, акцентуючи увагу на священних місцях або на технічному поступі міста. Деякі захоплювалися електричним трамваєм і міськими хмарочосами, інші тужили за «загубленим» старим Києвом. Однак, як би не намагалися путівники утримати місто в певній рамці, реальність виявилася сильнішою. Київ змінювався, і його історія писалася не лише каменем та куполами, а й динамікою туристичних маршрутів та спогадами тих, хто ним подорожував.
Історія появи поштових листівок
Листівки, які могли придбати чи надіслати додому туристи, були окремим жанром фотографії. На теренах України перші поштові листівки з’явилися 1872 року й не були ілюстрованими. Один бік листівки призначався для адреси й марки, а другий — для рукописного повідомлення.
Перші листівки із зображеннями Києва було випущено 1888 року, до 1000-літнього ювілею хрещення Русі. Проте наклад був обмеженим і попит задовольнити не міг.
У 1895 році друкарня Стефана Кульженка випустила комплект листівок із видами Києва. Це були монтажі з двох-трьох міських сюжетів, прикрашені художньою віньєткою. Згодом почали застосовувати техніку фоторепродукції, що підвищило документальність ілюстрацій.
«Золота доба» листівок (кінець ХІХ ст. — 1920-ті рр.)
Початок ХХ ст. — розквіт поштової листівки. Продавали їх в основному на вокзалах — аби пасажир під час зупинки поїзда міг відправити листівку додому. Цікавий аналог Instagram сторічної давнини.
3 1895-го по 1917 рік вийшло друком близько 5 тис. київських листівок, але серед них багато повторень. Часто трапляються змонтовані й домальовані види. Наприклад, на фотографії якоїсь вулиці домальовувався трамвай, а на знімку Дніпра з’являлися яхта чи пароплав.
Найплідніше працював київський фотограф Дмитро Тимофійович Марков, який видав також багато листівок під загальною назвою «Типи й види України». Його ательє в останні роки розміщувалося на Хрещатику в будинку №41. Великий наклад листівок видавали київські видавці А. Ріхтер, К. Дітріх, Ч. Ящевський, С. Климович, Гудшон і Губчевський, Ф. Чернуха, видавництва «Хромосвіт» і «Розсвіт», хромолітографія Києво-Печерської лаври й ін. Велику серію листівок на теми української історії, архітектури й мистецтва з видами Києва видали спільно київське товариство «Друкар» і коломийське видавництво «Галицька накладня».
Родзинкою старих листівок є розмаїтість сюжетів. Тут і загальні види Києва, і впізнавані архітектурні й історичні пам’ятки, і далекі закутки передмість, і навіть Лук’янівська тюрма. Не лише нерухомі об’єкти були на листівках, а й події міського життя, такі як урочисті відкриття пам’ятників, паради, повені на Дніпрі.
Кінець ХІХ ст. — 1920-ті рр. вважають «золотою добою» поштової листівки. Їх друкують десятками мільйонів примірників, тож закономірно, що їх збереглися цілі колекції. Це вдячний матеріал як для дослідників, так і для колекціонерів.
Структура класичних путівників по Києву
Мірою того, як здешевлювалося книгодрукування, путівник стає невіддільною частиною туристичної подорожі, а турист є основним його споживачем. Путівників по Києву на початок ХХ ст. налічувалося вже кілька десятків. Здебільшого вони були написані за одним зразком: на початку — нарис історії міста, а далі — перехід від розповіді про одну пам’ятку до розповіді про іншу; зазвичай відправним пунктом таких розповідей є або Старе місто, або Києво-Печерська лавра.
Опис лаври був відправним пунктом опису міста в путівниках для прочан — зважаючи на їхню кількість, закономірно що з часом з’явилися спеціалізовані путівники.
Відомі путівники та їхні особливості
Абсолютним лідером серед перевидань був «Указатель святынь и священных достопримечательностей Киева, как в самом городе, так и в его окрестностях для паломников, посещающих святые места киевские». Цей путівник уперше видано друкарнею Києво-Печерської лаври у 1850 році, регулярно перевидавався до 1898-го (загалом 10 перевидань).
Найближчим переслідувачем «Указателя святынь…» був «Путеводитель по Киеву» В. Д. Бублика. Він був практичнішим, орієнтований не тільки на паломників і від 1888 до 1906 року витримав сім перевидань. Путівник був популярним не лише завдяки релевантній інформації, цінним практичним порадам і світлинам із видами міста, а й зручному формату pocket-book. На початку путівника Бублика міститься корисна інформація для відвідувачів: час прибуття потягів, пароплавів і диліжансів до Києва; рекомендації щодо якості готелів і вмебльованих кімнат, ресторанів, кондитерських і пивниць; згадки про телеграф, адресний стіл; інструкції щодо користування трамваєм (із зазначенням цін за проїзд); перелік у місті розваг тощо. Основну частину путівника Бублика становить опис київських пам’яток, які розміщені за умовною ієрархією. Першими йдуть «святині і старожитності» (і тут теж є своя ієрархія — найпершою святинею названо Києво-Печерську лавру), далі — казенні й громадські будівлі, сади, мости і, нарешті, околиці. Останні сторінки книги відведено під корисні для туриста адреси.
Kijów I jego pamiątki Вацлава Чеховського — польська перспектива
Серед інших путівників варто пригадати також Kijów I jego pamiątki Вацлава Чеховського, «Иллюстрированный путеводитель по г. Киеву» С. Богуславського тощо. Кожен автор намагається представити Київ в тому чи іншому ракурсі, важливому для цільової гудиторії. Наприклад, автор путівника польською мовою Вацлав Чеховський вставляє постійні звернення до польських тем, пов’язаних із життям міста. Історія польської громади в Києві відверто захоплює автора, відволікаючи від описання маршрутів. Розлога мандрівка віртуальним католицьким Подолом є найяскравішим прикладом звернення автора до польської тематики. Важливою дійовою особою в путівнику є польська громада міста. Не просто так історії об’єктів представлено через історії осіб на всіх етапах розповіді: від часів походу Болеслава Хороброго, через діяльність католицьких біскупів ХV-ХVIII ст. і до університетських професорів, літераторів і підприємців ХІХ ст.
Київ у путівниках: від релігійного центру до модерного міста
Іншою важливою темою цього й інших путівників є образ Києва як модерного міста. Чи не на першому за значенням місці для визнання міста модерним є розвиток освітніх і наукових закладів. Далі Чеховський переходить до огляду київських бібліотек, читалень і друкарень. Потім автор робить огляд культурного життя Києва, згадуючи про театри й літні майданчики для вистав, а також клуби, де проводяться культурні заходи, і лекційну залу для народної просвіти. Проте найбільше уваги та захоплення автора викликають ті ознаки модернізації, що демонструють поступ технічного прогресу й індустріалізації: вуличне освітлення, водогін, каналізація, електричний трамвай. Не даремно після такого вступу перший маршрут, яким Чеховський пропонує своїм читачам вирушити новим містом, —
уздовж Хрещатика з яскравими ліхтарями, трамвайними коліями, сучасними будівлями й модними крамницями.
Слід сказати, що хоч на початку розділу ми говорили про три різновиди туризму, у путівниках домінував релігійний наратив. Тобто ключовими принадами Києва вважались об’єкти саме православної спадщини. Хоча кількість місць, вартих відвідання, на початку ХХ ст. зростає (додаються музеї, зоологічний сад тощо). Таке сприйняття знаходило відображення не тільки у путівниках, а й у художній літературі та наукових дослідженнях. Київський текст ХІХ ст. свідомо творить образ міста на основі двох засадничих ідеологем: «Київ — мати міст руських» і «Київ — Єрусалим землі руської». Для більшості авторів того періоду Київ був «…естетичним об’єктом, незмінним у своїй суті: суть ця — прекрасна й сповнена слави старовина»; «через усю літературу ХІХ ст. проходить… пейзаж Києва, на якому найяскравіше виділяються золоті церковні куполи…»
«Иллюстрированный путеводитель по г. Киеву» С. Богуславського також має на меті показати Київ як сучасне прогресивне місто, але аж ніяк не релігійного центру. Автора приваблює нова забудова Києва, а от традиційним святиням відведено другорядну роль.
Кияни як автори свого міста
Авторами більшості путівників того часу були кияни, які щиро цікавилися історією свого рідного міста, пишалися Києвом і вважали за честь зберігати й пропагувати його культуру: «Киев не может состязаться в древности с Афинами, ни в огромности с Пекином; в нем антикварий не найдет развалин Пальмира, и путешественник не увидит пирамид Египта, изумляющих своею огромностью. Он не был повелителем света, как Рим, не был законодателем ветреной моды, как Париж, но, несмотря на все это, Киев есть священное достояние Русских! Это есть место, откуда христианская религия распростерла благосклонные лучи по всему небосклону Русскому. Это есть колыбель просвещения для потомков Славян, служившая и вторыми Афинами для нас. Кратко, Киев, знаменитый величием и несчастиями, есть краса в истории нашего отечества, есть лучший брильянт в короне наших государей!» — писав Микола Закревський.
Зміна сприйняття Києва на зламі ХІХ—ХХ ст.: дисонанс між традиційним і модерним Києвом
На зламі ХІХ-ХХ ст. образ Києва в путівниках переживав суттєві зміни. Тепер це не тільки і не так центр паломництва, а модерне місто, де є залізниця, каналізація, світлі вулиці та гаряча вода. Старовинні святині мають уже задовольнятися другорядними ролями. Натомість автори путівників (С. Богуславський, наприклад) захоплюються новою забудовою, рівнем освітленості вулиць і каналізацією. А подивитися радять хмарочос Лева Гінзбурга: «З балконів верхніх поверхів цього “хмарочоса» відкривається широкий вид на Старе місто з його найдавнішими в Росії церквами; звідси також оглядати в ясну погоду практично усе місто “з висоти пташиного польоту»».
Злам ХІХ — ХХ ст. — час коли Київ ставав видимо багатошаровим містом. І туристи, й туристичні путівники виявилися хроністами цього процесу. Комусь з авторів путівників це подобалося, комусь — не дуже, але фактів це не змінювало. Міф про Київ як «Єрусалим землі руської», простір церков і православних святинь руйнується. Вир світського життя, постійні будівництва різко контрастують із ніби завмерлим простором старовинних святинь.
Один із путівників, виданих у 1912 році, авторства пані Зінаїди Шамуріної яскраво підтверджує цей дисонанс: «..Їдеш охайними “європейськими» вулицями з трамваями, автомобілями та вишуканими дамами і відчуваєш легке розчарування — де ж давній Київ?». Адже для неї це місто має цілком визначений образ: «центр народного паломництва, земля обітована, “святі місця», перші після Єрусалима». Ну і про багатошаровість Києва початку ХХ ст. цілком прозоро: «під нашаруванням пізніших епох побачити раптом сліди Давнього міста — в архітектурній деталі, в потьмянівшій фресці з сухим візантійським ликом, в рештках мозаїки». Для авторки усе з церковної архітектури, що було побудоване в Києві після припинення існування Київської Русі, — явно невдале. Адже це «нові, чужі російському духу, форми церковного зодчества».
Однак Київ розвивався за власними законами. Реальність міста аж ніяк не відповідала його сприйняттю як естетичного об’єкта, незмінного ані зовнішньо, ані внутрішньо, джерела сивої славної давнини. Київ сам по собі був суб’єктом, історія це переконливо довела.
