Дитяче свято, німецька ялинка та відверта розмова з ректором: Дореволюційні Традиції Новорічного Святкування у Києві

ретро открытка кот

З 1409 по 1700 роки Новий рік починався з першого вересня.

Зимове свято органічно увійшло до циклу заходів старовинних Святок (або різдвяних свят, які зараз називаються також і новорічними), що починалися на святвечір з навечір’я Різдва Христового (з першої зірки на небі 24 грудня за старим стилем).

Новий рік як суто дитяче свято

За новим європейським обрядом (з ялинкою, привітаннями та подарунками) Новий рік у Києві на початку ХІХ століття зустрічали лише іноземці та приїжджі чиновники, які познайомилися з веселими «німецькими звичаями» у Петербурзі. Такі свята були рідкістю навіть у багатих дворянських будинках Російської імперії.

«Ялинок, — писала О. Ашаніна (Карлсгоф) про новорічні звичаї 1820 рр., — тоді ще не робили, натомість щовечора хорошили золото, вбиралися, співали улюблені пісні, топили віск, грали в жмурки, в джгути». Не варто шукати хоч якихось згадок про новорічні ялинки та новорічні подарунки й у спеціальному дослідженні Костянина Сементовського 1843 р., що стосується святкових звичаїв в Україні.

Можливо, першу згадку про них знаходимо в одному із січневих номерів «Кіевскихъ губернскихъ вѣдомостей» за 1855 рік. На жаль, звістка ця запізніла, тому що в даному випадку йдеться про більш-менш широке поширення нового звичаю.

Очевидно, «німецькі ялинки» починали поширюватися Києвом наприкінці 1840-х рр. і до середини 1850-х стали вже помітним явищем у міському побуті: «Для дітей хоч трохи заможні батьки робили ялинку, прикрашаючи її стрічками та позолоченими горіхами, цукерками та іграшками». Подарунки купувалися в основному в іноземних магазинах: «Ми навіть чули, — писала газета, — що у знаменитого нашого кондитера Розмінтальського ледь вистачило ласощів для дитячих ялинок, а Кордес, який виписав іграшки з Петербурга, продав їх майже за два-три дні.

Попит на іграшки був незвичайний. Варто було пройтися Хрещатиком, щоб помітити турботи ніжних батьків, які поверталися від Кордеса в санях, звідки стирчали голови коней, кіз, півнів, корівок, розписаних щедро рожевою фарбою рум’яних ляльок».

Святкова вечеря

Ялинка за старих часів називалася різдвяною, але не новорічною, а тому ставилася і прикрашалася вона задовго до 31 грудня, на святвечір або, як казали, навечір’я Різдва Христового. Київський святвечір описаний у багатьох мемуаристів.

Наведемо тут розповідь про нього зі спогадів О. Вертинського: «На Різдво, на святвечір, після традиційного прибирання у квартирі натирали підлогу. Здоровенний веселий мужик Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, возячи щітками по підлозі та заповнюючи всю квартиру скипидарним запахом мастики та власного поту.

Потім той же Микита приносив з ринку високу пишну ялинку. Ялинку зміцнювали в спальній, і вона, розморожуючись, наповнювала квартиру вже іншим запахом — запахом хвої, запахом Різдва. Цей запах заглушував мастику. Старий кіт Кануська підозріло дивився на ялинку, довго й ретельно обнюхував її, немилосердно чхаючи при цьому.

На кухні одна з Наталій варила обід, або, вірніше, вечерю, бо цього дня нічого не можна було їсти до вечірньої зірки. Це не заважало мені, звичайно, по-злодійському наїдатися всякими смачними речами, які пеклися і смажилися на вечерю і які я віртуозно тягав з буфету під носом тітки й куховарки.

А о 6-7 годині вечора, коли густішали сутінки, високо-високо в темно-синьому українському небі — прямо над великою тополею у дворі — запалювалася зірка. Велика, ніжно-зелена, єдина на тлі неба, що швидко темніло […] О 7 годині подавали вечерю. На перше український, або, як його називали, «гетьманський» борщ. Подавали його у холодному вигляді. Він був, звісно, пісний, без м’яса. Приготований на чистій олії. У ньому плавали «балабушки» — маленькі кульки з меленого щучого м’яса, начинені рубаними сухими грибами, потім маслини та оливи, потім смажені знову ж таки в соняшниковій олії невеликі карасики, вивалені в борошні. Ще до борщу подавалися смажені пісні пиріжки з кислою капустою, або з кашею, або з грибами.

На друге була величезна холодна риба — судак, або короп, або щука. Потім йшла кутя. Рисова кутя з мигдальним і маковим солодким молоком у високих кришталевих глечиках і взвар, або «узвар», із сухих фруктів, а також компот з яблук, чорносливу та апельсинів. Що то був за вечеря! Не можна було відірватися від неї! […]

Потім запалювали ялинку. Вбирали її заздалегідь. Спочатку вішали на неї кримські рум’яні яблука, потім апельсини та мандарини на червоних гарусових нитках, потім золоті та срібні горіхи, потім хлопавки, потім цукерки та пряники – все послідовно, потім іграшки, а під кінець – свічки.

Ялинка стояла ошатна, величезна, до стелі, і була схожа на якусь древню царицю, розібрану в перли та парчу, грізну та прекрасну. Я довго дивився на неї, поки не догоряли свічки й кімнати не наповнювалися особливим чадним димом від трохи підпалених гілок і запахом парафіну. Потім ялинку гасили, і всі йшли спати».

Великий внесок у популяризацію новорічних ялинок зробили народні школи

Через тиждень після святвечора наставав щедрий вечір (31 грудня) або власне Новий рік, що відзначався ще одним гулянням — щедрим вечором.

За старовинною традицією, Новий рік вважався суто домашнім та переважно дитячим святом, але вже у 1840-1850 роках свята з ялинками почали влаштовуватись у дитячих притулках, пансіонах, училищах та гімназіях. Великий внесок у популяризацію новорічних ялинок зробили народні школи, що з’явилися у 1860-х роках. Шкільні святкування такого роду докладно описані Х. Алчевською в нарисах 1890-х років.

А як святкували студенти?

Задушевною патріархальністю вирізнялися новорічні звичаї старої Київської академії (тепер це Києво-Могилянська академія — прим. перекл.). Тепер вони вже забуті, але деякі відомості про них збереглися в мемуарах старих киян. «Я мушу вказати, — писав проф. В. Певницький — один симпатичний звичай, який виконувався ректором Антонієм [Амфітеатровим] у всі роки його управління академією. В один із днів різдвяних свят, здебільшого в день Нового року, він запрошував до себе ввечері на чай, по-перше, всіх номерних старших (старост студентського гуртожитку), по-друге, всіх чернечих та священників, які були між студентами та чим-небудь заслужили на його увагу.

Вони приходили до нього, і він приймав їх, як гостей, і не тільки чай пропонував їм, а й навіть по чарці вина. При цьому велася відверта бесіда, яка тривала години три-чотири. При цьому ректор намагався давати такий тон та напрямок розмові, щоб його юні гості не бачили в ньому старого начальника і, не соромлячись, усі висловлювалися перед ним, як перед старшим братом.

І з боку студентів задавалися ректору іноді занадто сміливі питання, висловлювалися такі міркування, які могли здатися суворому начальнику дуже сміливими, але він усі нерівності, які допускалися студентами, покривав своєю поблажливістю, і як би не було сміливе і навіть нахабне слово студента, воно ніколи не викликало з його боку суворого зауваження.

Говорили в наш час, що такий звичай запрошувати студентів до ректора на Новий рік або в один зі святкових вечорів був заведений Інокентієм Борисовим, коли він був ректором академії (1830-1839 рр.), і після нього довго тримався. Але наступники Антонія (після 1858 р.) не дотримувалися цього звичаю і студентів себе на відверту розмову не запрошували».

Новий рік по-радянському

Після революції та встановлення нового календаря зі святками почали відбуватися незрозумілі речі. Городяни вперто святкували зиму по-старому. Новий рік за новим стилем відзначали лише в установах. Ялинки ставили в будинках на «справжнє Різдво», коли за новим стилем було вже 7 січня, і вони стояли наче докори радянській владі до 13 січня, який отримав безглузду назву «старий новий рік».

Люди просто дотримувалися дідівських традицій, не маючи при цьому на увазі жодної політики, але зовні це виглядало як демонстрація протесту проти революційних порядків. І так повторювалося рік у рік ціле десятиліття, коли у 1928 р. ялинку взагалі заборонили, як «явище буржуазне», а тому «контрреволюційне» та «антирадянське». І знадобилося ще майже десятиліття, щоби ялинку «реабілітували».

З відповідною ініціативою виступив у 1936 р. Постишев (перший секретар КП(6)У)‚ і 28 грудня того ж року у «Правді» з’явилася стаття про бажаність повернення ялинки та відновлення народних новорічних традицій. Щоправда, цього разу домоглися свого: городяни почали ставити ялинку в будинках уже «по-радянському» в ніч проти 1 січня за новим стилем, а про те, що вона називалася колись «різдвяною», мало хто згадував.

Автор: Анатолій Макаров, «Малая энциклопедия киевской старины», Киев : Издательство «Довіра», 2005.

Переклад з російської мови спеціально для Спрага.Інфо.