Татарка. Втрачене минуле

Старі одноповерхові дерев’яні будиночки почали зносити ще у 70-х роках, але пік забудови масиву прийшовся якраз на 80-ті роки. Будівництво велося надзвичайно швидкими темпами. Так формувалася та Татарка, котру ми знаємо сьогодні.

Головним завданням було вчасно, у встановлені народом і партією строки, здати об’єкт. Збереження історичних пам’яток стояло геть не на першому місці. Тож саме у 80-ті роки Татарка втратила левову частку унікальних будівель, а разом з ними й свій неповторний дух. Зокрема,
був знесений будинок № 34 на вулиці Верхньо-Юрківській, в якому у 1905-1916 роках жив відомий радянський полярний дослідник Отто Шмідт.

Найгучніший процес на Татарці

Сумновідома справа Бейліса (або Справа проти євреїв) сколихнула Київ y 1911 poцi. У березні того року біля печери поблизу цегельного заводу Зайцева на Татарці було знайдено понівечене тіло 13-річного учня Києво-Софійського духовного училища Андрія Ющинського.

У ритуальному вбивстві хлопчика звинуватили єврея Менахема Менделя Бейліса, прикажчика цегельного заводу, на якого начебто вказав свідок. Доказів не вистачало, але їх активно фабрикувало слідство. Бейліс два роки провів за гратами в очікуванні вироку.

За цей час справа набула міжнародного розголосу. На захист Менахема Бейліса виступили письменники, вчені та суспільні діячі, серед яких Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Зінаїда Гіппіус, Олександр Купрін, Олександр Блок та інші. Судовий процес відбувся у 1913 році. Думки присяжних, до числа яких увійшли українці, росіяни й жодного єврея, розділилися порівну, шість на шість, отже Бейліса виправдали. Після звільнення Meнахем Бейліс дуже швидко виїхав з України. Помер в США у 1934 році.

Тотальна урбанізація Києва не оминула й історичну київську місцевість Татарку

На Татарці знищено також всі будинки, в яких проживали фігуранти гучної справи Бейліса. До речі, саме через цей судовий процес, названий «Справою проти євреїв», скромна, робітнича місцевість Татарка стала відомою не лише всій Україні, але й світові.

Майже стерте з лиця землі старовинне Щекавицьке кладовище, на якому ще в 1950-х роках можна було побачити надгробні плити живописця Буряковською, дослідника Києва Іконнікова, архітектора Меленського, композитора Веделя та багатьох інших.

Сплив час голуб’ятень, маленьких будиночків, садків з незабудками та маргаритками. Старожили Татарки ще пам’ятають, як навесні вулиці місцевості, що звивалась між ярами, розквітали — тут росли дикі фруктові сади, в яких влітку «паслася» дітлашня.

На щастя, на вулиці Нагірній, 12, дивом зберігся унікальний дуб, який називають Татарським. Його вік 300 років, висота 25 метрів, діаметр стовбура З,9 метра. За даними екологів, потребує лікування.

Частково старі будівлі збереглися також на вулиці Стара Поляна. Окрім перлини православ’я — Свято-Макаріївської церкви — на Старій Поляні можна знайти приміщення старої церковної школи та декілька будівель кінця ХІХ століття.

Походження назви «Татарка»

Власне кажучи, назва місцевості говорить сама за себе. У 1840 році тут, у міжгір’ї між Подолом, Глибочицею, Щекавицею, Лук’янівкою, Юрковицею, Вовчим та Реп’яховим ярами, оселилися 60 сімей татар. Вони подолали непростий шлях від Нижнього Новгорода до Києва у пошуках кращого життя і назавжди залишились у нашому місті. Перші татарські сім’ї поселилися в районі нинішньої вулиці Татарської. Пізніше поселенці почали переміщувати своє житло до гори Щекавиці, ближче до Житнього ринку.

Татари займалися переважно миловарництвом та торгівлею, тож своє ремесло вони не кинули у Києві. Спочатку новосели розвозили свій товар по селах і київських вулицях, потім стали скуповувати та перепродувати старі речі.

500 мусульман проживало на кінець XIX століття в Києві за офіційними даними.

Для татар відкрили молитовне приміщення у будинку Калиновича за адресою Мирна, 5 (будинок, на жаль, не зберігся). 29 жовтня 1913 року губернатор Суковкін заклав перший камінь у фундамент кам’яної мечеті по вулиці Гоголівській, 29. Однак будівництво призупинили у зв’язку з початком Першої світової війни. Після Жовтневої революції, зрозуміло, це питання зовсім втратило актуальність.

Православна перлина Татарки

Свято-Макарівська дерев’яна церква (вулиця Стара Поляна, 46) була збудована
у 1897 році на честь священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси (1495-1497 рр.). Макарій був убитий татарами на берегах Прип’яті у Білорусі. За іронією долі, храм на честь мученика звели на місцевості, де проживали татари, і яка з цієї причини носила відповідну назву — Татарка.

До 1917 року при храмі існувало братство, яке займалося просвітою та благодійністю, працювали школа, бібліотека та дитячий притулок. За весь час свого існування храм не діяв всього чотири роки — з 1938 до 1941 року.

Про що говорять вулиці

Вулички Татарки, загалом, зберегли свої історичні назви. Деякі з них, до речі, мають дуже цікаве noходження і, крім того, пам’ятають велику кількість визначних особистостей, що в різні часи прогулювались тінистими алеями Татарки.

ВУЛИЦЯ НИЖНЬОЮРКІВСЬКА.

Раніше була відома як «Чикирдин узвіз». Назва походить від слова «Чикирда» — так називався давній метод подачі води в гору.

ВУЛИЦЯ ЗАГОРІВСЬКА.
Колишня назва — Багговутівська, яка була названа так в честь одного з поселенців — Леоніда Баггоута, з роду воєвод. Вулиця згадується, починаючи з 1843 року. Сучасна назва, що походить від назви урочища Загорівщина, поблизу якого вона починається — з 2023 року.

У флігелі будинку № 9 у 1911 році проживав письменник Костянтин Паустовський.

На розі Загорівської та Овруцької вулиць знаходився Феодорівський храм. У ньому розташовувалася точна копія єрусалимської Кувуклії — каплиці над печерою Гроба Господнього. Храм не зберігся — його було знищено в 1935 році.

ВУЛИЦЯ СОЛЯНА.

З ХІХ століття відома як Вовчий яр. Перейменовано її за проханням жителів. Соляною її було названо через те, що на вулиці знаходилася велика кількість криниць із солоною водою. Криниці було ліквідовано після прокладення водоводу.

ВУЛИЦЯ OTTO ШМІДТА.
В минулому — Верхньоюрківська. У 1940 році перейменована на честь Отто Шмідта — радянського полярного дослідника.

ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА РОМОДАНОВА.
Виникла у ХІХ столітті. Колишню назву (вулиця Пугачова) отримала у 1939 році на честь Омеляна Пугачова, керівника селянського повстання у Російській імперії. Сучасна назва на честь Академіка Ромоданова, українського лікаря-нейрохірурга, з 2018 року.

Будинок № 3 по вулиці Ромоданова на початку XX сторіччя був збудований для дитячого притулку. Згодом він не втратив функціональності — після Другої світової війни в ньому жили діти, звільнені з концтаборів.

Будинок № 6 належав завідувачеві Київського туберкульозного інституту Г. Сидоренку. Тут бували сестри Лесі Українки — Ізидора Косач-Борисова та Ольга Косач-Кривинюк.

Києвознавець, літератор Віталій Баканов: «Перші поселення на Татарці зводили бідняки»

Ha горі в районі вулиці Лук’янівської татари заснували татарський базар «Шурум-Бурум». Цей ринок проіснував до 1940 року. Тут можна було придбати шкіряні куртки та чоботи, татарські шаровари… Із страв — традиційне для татар коняче м’ясо, пиріжки з м’ясом «Перемечь», торти «Чак-чак», вареники з цибулею та м’ясом, приготовані на пару, східні солодощі — «Пахлаву та Рахат-Лукум».
До речі, перші поселення на Татарці будували зовсім не багатії. Тут дозволялося зводити будинки тільки третьої категорії —
дерев’яні. В той час тільки на вулицях першої та другої категорій дозволялося будувати кам’яні будинки.

Текст написаний на основі статті: Історія твого дворика : [хроніка, факти, події, особистості] : до 75-річчя Шевченківського району. — Київ, 2011. — 130 с.