Вулиця Ярославів Вал — це не просто старий київський квартал, а справжній літопис міста, де кожен будинок має свою історію. Будинки №11–14 — це не лише архітектурні пам’ятки, а й свідки драматичних подій, великих звершень і гучних скандалів. Тут мешкали видатні лікарі та науковці, працювали дипломатичні місії, а готельний бізнес одного дня перетворився на центр гучного скандалу, який сколихнув весь Київ. Від маєтку вдови поручика до будинку лікаря, який працював у шпиталі для незаможних, від готелю «Вена» до «Бельгії», від садиби Яновського до польського посольства — кожен із цих будинків зберігає у собі унікальну історію. Запрошуємо поринути у минуле та відкрити для себе таємниці старого Києва!
Ярославів вал, 11: від маєтку до готелю зі скандальною історією
Садиба, розташована край схилу до Афанасіївського яру, спершу була власністю вдови поручика Ганни Онуфріївни Дмитрієвої. Вона придбала її від міста за “посаженні гроші” — по 1 копійці сріблом за кожну квадратну сажень. Садиба мала розмір 290 кв. саж. (0,13 га). Тут стояв невеликий дерев’яний будиночок та служби в садку. Згодом, y 1872 році з’ясувалося, що при плануванні вулиці садиба стала більшою аж на 95 квадратних сажнів, і власниця мусила сплатити різницю за землю.
Після смерті Г. Дмитрієвої її діти 1879 року продали садибу дружині надвірного радника O. O. Козельській. Остання у 1898 році розмежувала свою ділянку на дві приблизно рівні частини (теперішні №9 і №11) і обидві продала.
Влітку 1898 року наріжну ділянку (№11) придбав відомий київський лікар-педіатр Федір Васильович Черномор-Задерновський.
Крім приватної медичної практики, він обіймав численні посади в благодійних медичних закладах: був скарбником Київського товариства дитячих лікарів, завідувачем медичною частиною i головним лікарем Товариства подання допомоги хворим дітям (“Мета товариства — надавати медичну допомогу хворим дітям будь-якого віку, стану й віровизнання, а також сприяти поширенню серед публіки здорових понять про догляд за хворими та здоровими дітьми”), головним лікарем безкоштовної лікарні для незаможних хворих імператора Миколи II (“Заснована Великою княгинею Олександрою Петрівною. Прийом приходячих незаможніх хворих усіх віровизнань, без різниці в статі. Ліки видаються безкоштовно”). Крім того, Ф. B. Черномор-Задерновський був членом Київської міської управи, членом міської комісії для оцінки майна по Старокиївській дільниці, старшиною Зібрання домовласників м. Києва.
Придбавши ділянку, новий власник того ж 1898 р. звів двоповерховий будинок — первісний об’єм нині існуючого. Є припущення, що автором проекту міг бути цивільний інженер М. Артинов, який у ті ж роки зводив будинок амбулаторії Товариства подання допомоги хворим дітям (вул. Бульварно-Кудрявська, 20), де тривалий час лікував, або, як тоді казали, “пользовал” дітей Ф. Черномор-Задерновський.
Він мешкав з родиною у восьмикімнатній квартирі на другому поверсі флігеля, а фасадний будинок використовував як прибутковий, обладнаний під “мебльовані кімнати”. Такий собі різновид дешевого готелю з обставленими меблями кімнатами, що здавалися подобово та помісячно. Цей заклад до 1914 року мав назву “Вена”. Але з початком світової війни, коли ця назва символізувала столицю ворогуючої Австро-Угорщини, її змінили на готель “Бельгія”.
I от у травні 1915 року спалахнув гучний скандал, про який докладно розписала газета “Южная копейка”:
“До розшукного відділення надійшла заява від Ганни Рженко такого змісту: названа Рженко деякий час тому була рекомендована покоївкою в “Отель-Бельгія ”, Велика Підвальна, 11. Позавчора власник “Отель-Бельгія” B. Зайцев звільнив Рженко і при тому не сплатив їй гроші за відпрацьований час. За словами Рженко, Зайцев вчинив так тому, що він утримував кубло розпусти (“притон разврата”), пропонуючи Рженко відвідувати випадкових “знатних “гостей”. Цю пропозицію було відкинуто, що не сподобалось Зайцеву і він звільнив її”. Заяву цю було взято до уваги, і чини розшукного відділення спільно із зовнішньою поліцією з’явились для перевірки в “Отель-Бельгія”. З’ясувалось, що цей “готель” має лише 9 номерів, з яких два зайняті самим Зайцевим, а решта призначена спеціально для “парочок”. На момент появи поліції п’ять номерів виявились зайнятими “парочками”, які були переписані. Ha Зайцева складено протокол для притягнення його до відповідальності.
Цікаво процитувати саму скаргу покоївки, подану в часи, коли Бельгія потерпала від агресії кайзерівської Німеччини: “Під іменем героїчної країни Бельгії Василь Зайцев влаштовував нічне кубло розпусти у центрі міста на очах публіки. Вдень всі номери залишаються порожніми. Приїжджим пасажирам до Києва i помісячним пожильцям Зайцев відмовляє в номерах, а з настанням ночі справа перебуває на повному ходу. Відбувається пияцтва і неподобство. За користування кімнатою Зайцев одержує по 5-7 руб. за ніч”.
Відтак готель “Бельгія” було зачинено, а його хазяїну, який наймав частину будинку, відмовлено в промисловому свідоцтві.
1922 року садибу №11 націоналізовано.
По війні, у 1949-1950 рр. надбудовано два поверхи для житла працівників “Укрсадовинтресту”, який містився тоді по вул. Обсерваторній, 5. Автори проекту надбудови архітектор Спиридонов та інженер Дудочкіна прагнули виконати умови надбудови: пов’язати стилістично нові верхні поверхи з наявними.
Мальовниче розташування споруд цієї садиби привернуло увагу кінематографістів: тут знімалися сцени відомого серіалу “Ад’ютант його превосходительства”. А в 90-ті рр. ця ж мальовничість та вигідне розташування привернули увагу комерційних підприємництв, які влаштували на садибі свої заклади — з добудовами.
Ярославів вал, 12: будинок Посольства Республіки Польща
Про цей будинок читайте у цій статті.
Ярославів вал, 13: оселя «святого лікаря» Феофіла Яновського
Ця садиба забудована трьома різночасовими спорудами: наріжний з вулицею Франка 4-5-поверховий будинок № 13/2 зведено близько 1940 p., — з усіма характерними ознаками тої доби: підкресленою величчю, звертанням до класицистичних деталей та, назагал, браком смаку й пропорцій.
Поруч, фронтом на Ярославів Вал стоїть колишній прибутковий будинок, зведений 1909 р. якраз із смаком і знанням пропорцій, скромно, але гідно декорований у дусі неоампір (четвертий поверх з’явився пізніше). А на дворі зберігся флігель (теж надбудований) з мeморіальною дошкою: тут, у дев’ятикімнатній квартирі бельетажа мешкав у 1909—1928 рр. Феофіл Гаврилович Яновський (1860— 1928), “святий лікар”, як його називав увесь Київ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «СВЯТИЙ ЛІКАР» ФЕОФІЛ ЯНОВСЬКИЙ (АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ, 17)
Уродженець лагідного й сонячного Поділля, вихованець Київської третьої гімназії та Університету св. Володимира, Феофіл Яновський пишався походженням із старовинного козацько-шляхетного роду Гоголів-Яновських, був далеким родичем письменника Миколи Гоголя-Яновського. Основні наукові праці Ф. Яновського присвячені клініці туберкульозу легенів, хвороб нирок, клінічної бактеріології, фізіології травлення, патології кровообігу. Йому належить висока честь створення вітчизняної школи терапевтів. Він рятував тисячі й тисячі від однієї з найпоширеніших хвороб століття — туберкульозу. Страждав від сухот і сам, i його рідні. Знавець санаторної справи, Яновський сприяв створенню українських курортів у Миргороді, Пуща-Водиці, Святошині, Боярці. Саме від нього пішла слава цих місць.
За сорок п’ять років лікарської практики Ф. Яновський ніколи не відмовив у допомозі жодному хворому. Причому він не лише не брав грошей з бідних, a ще й давав гроші на ліки, на харчі.
Глибоко віруючий, Феофіл Гаврилович жив відповідно до змісту власного імені: Теофіл (Феофіл), грецькою, — той, що любить Бога. Отож, ранок лікаря Яновського починався з молитви у Софійському соборі, а вже звідси — до клініки.
Помер Феофіл Гаврилович 8 липня 1928 р. вдома, в особняку №13. Десятки тисяч людей вийшли попрощатися з улюбленим “святим лікарем”. Серед його пацієнтів були і люди “дна”, і люди відомі, зокрема, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, Леся Українка, М. Заньковецька. Вздовж усієї жалобної ходи з Ярославового Валу до Лук’янівського кладовища бруківка, хідники й сам катафалк біліли наче від снігу — від білих лілей, улюблених квітів лікаря. За труною йшли академіки, лікарі, керівники міста, духівництво різних конфесій. Часом жалобна процесія зупинялась і творився обряд похоронної відправи — православний, римо-католицький, іудейський… Він упокоївся під білим мармуровим хрестом із вирізьбленими на ньому лілеями, поруч із дружиною, серед цвіту української інтелігенції. Того ж року ім’я Ф. Г. Яновського було надано Інституту туберкульозу та грудинної хірургії (нині НДІ фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського).
Нерухомість на Ярославовому Валу, 13 належала дружині професора, Ганні Вікторовні Яновській, з дому Григорович-Барських — відомих у Києві ще з початку XVIII ст. У прибутковому будинку на другому та третьому поверхах було чотири шестикімнатні квартири, а на першому, за даними 1918 року, містилася перукарня, пральня Акціонерного товариства парових пралень, їдальня, молочна та дві крамниці. Того непевного 1918 р. молочну тримав колишній вчитель, а будинком керував син професора B. Ф. Яновський. Щільно населений був також цокольний поверх особняка.
Бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Ф. Г. Яновського встановлено 1972 року (скульптор O. H. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко). На жаль, подвійна надбудова спотворила вигляд скромного особняка.
Ярославів вал, 14: садиба Родзянка
Про будинок Родзянка читайте у цій статті.
