Вулиця Січових Стрільців
За часів Київської Русі від теперішньої Львівської площі, де розташовувалася одна із міських брам, починався шлях на захід. У середині ХІХ ст. він оформився як вулиця Львівська. Поруч неї — квартали старовинних місць Копирева Кінця та Кудрявця, а веде вулиця до Лук’янівської площі. Там і нині діє ринок — так само як колись на Львівській площі був Сінний базар. Нині ця вулиця називається Січових Стрільців.
Імпульс розвиткові цієї вулиці, як і решти вулиць, що виходили за межі міста Ярослава, дав генеральний план 1837 року. Тоді й з’явилася Львівська вулиця — питома назва вулиці Січових Стрільців. Після великої повені (1845), яка завдала шкоди Подолу, почав розвиватися новий район Києва — Лук’янівка, що сприяло дальшій забудові головного в’їзду до міста з північного заходу. Ця забудова починалася від Львівської площі й мала завдовжки кілька кілометрів — аж до урочища Дорогожичі.
Вулиця Бульварно-Кудрявська
Ще є інша центральна вулиця — Бульварно-Кудрявська, що сполучає дві колишні базарні площі Львівську та Галицьку. Розташовується паралельно щодо вулиці O. Гончара; прокладена згідно з генеральним планом Києва 1837 року. З’єднувала стару Житомирську (західну) дорогу з новою (Брест-Литовською), Львівську площу з Галицькою (у 19 ст. мала ще назву Євбаз). Розпочалася від колишніх Жидівських воріт міста Ярослава і Копиревого кінця. Відразу дістала назву Бульварно-Кудрявської з огляду на місцевість Кудрявець — так за литовсько-польської доби стали називати Копирів кінець.
З путівника Ч. Ящевського (1913) відомо, що вулицю забудовували в кінці ХІХ — на початку XX ст. Правий бік вулиці був зайнятий переважно громадськими спорудами: Закінчувалася Бульварно-Кудрявська вулиця Жидівським, або Галицьким, базаром.
Вулицю 70-х років ХІХ ст. описує у своїх спогадах М. Славінський: «З Сінного базару вело дві вулиці: Бульварно-Кудрявська вниз до Жидівського базару, — власне, вулицею вона була лише з одного боку, де в просторих садах стояли панські осторонці, а з іншого боку були лише неврегульовані гори, де за високими деревами видно було вершок метеорологічної обсерваторії; садиб там ще не було, як не було тоді й пізніших провулків».
Вулиця Гоголівська
Гоголівська вулиця простягається від вулиці Олеся Гончара до Січових стрільців. До більшовицької революції, як і вулиця Саксаганського, була питомо українською вулицею для цього району Києва — між Брест-Литовським шосе і Львівською (Січових Стрільців). Саме тут, де орендна плата була найменша в місті, селилася небагата київська українська інтелігенція. Більшість будинків — глиняно-дерев’яні, одно-двоповерхові, лише на початку вулиці стояли добротні, на три-чотири поверхи прибуткові будинки.
Павлівський сад та вулиця Володимира Винниченка
Навпроти колишньої амбасади, праворуч від Лікарні водників та попід Обсерваторним пагорбом простягнувся Павлівський садочок. Сам цей пагорб не такий вже високий, але звідси здається справжньою горою. Деякий час побутувала легенда, нібито загибель київського князя Олега «від коня свого» сталася саме тут. Тому й називали цю височину Олеговою могилою.
Павлівський садочок розплановано в ландшафтному стилі на початку 1920-х років та засаджено декоративними деревами й кущами. Крім звичайного відпочинку городян, садочок завжди слугував учням сусідніх шкіл для спортивних занять. А свого часу в кутку попід горою був обладнаний лекторій з естрадою та дерев’яними лавами. Вечорами тут збирали численну аудиторію політичні оглядачі, лектори із популярних галузей знання.
По той бік вулиці Володимира Винниченка стоять під кутом паралельно один до одного чотири однотипні корпуси, виконані у кубістично-конструктивістському стилі. Історія цих будинків така. 1932 року за доволі сміливим задумом тут розгорнулося будівництво так званої «Жовтнівки», за теперішнім визначенням — житлового масиву. Він мав розміститися в межах неправильного чотирикутника, утворюваного вулицями Гоголівською, Артема (Січових Стрільців), Некрасовською (Івана Драча) та Новопавлівською (Володимира Винниченка). Вся «старорежимна» забудова підлягала знесенню, а натомість планувалося звести десять чотириповерхових корпусів, фабрику-кухню, школу та ясла-садочок. Але амбітним зодчим, зрештою, довелося зважити на брак фінансування. Перший корпус (нині це № 20 по вул. Володимира Винниченка) звели, скориставшись котлованом, призначеним для будинку Управління Московсько-Воронезько-Київської залізниці (через Першу світову війну той проект залишився нездійсненим). Другий, третій та четвертий корпуси вийшли різної довжини, впираючись торцями в гору.
Всім будинкам властиве типове планування: кожна квартира складалася з двох кімнат, розкритих великим прямокутним вікном на східний фасад. На протилежний бік виходили парадні сходи, кухня з балконом та санвузол. Дерев’яні перекриття, пічне опалення.
В архітектурі — пролетарська простота, але гарні пропорції, продумані силуети, послідовне дотримання стилю. Широкий проміжок перед третім корпусом упорядкували як невеличкий сквер.. Згодом радянський побут вніс свої корективи: варисті печі із кухні переставили у ванну кімнату і квартири стали трикімнатними. У повоєнні роки там мешкало по дві-три родини. Тоді ж на вулицю провели газ, і дров’яні сараї стали непотрібними. На початку 1950-х років на їхньому місці спорудили п’ятиповерховий будинок № 16.
To був час сплеску архітектури так званого «сталінського бароко» — із симетричними еркерами, ліпниною та важким карнизом. Нині на першому поверсі будинку міститься відділ краєзнавчої літератури Публічної бібліотеки імені Лесі Українки.
На межі Павлівського садочка з вулицею Гоголівською зацікавленість малечі завжди викликає таємничий заґратований отвір. Це дренажний колодязь, на дні якого незмінно дзюрчить вода схованого в трубі безіменного струмка, що живиться із джерел широкої тисячоліттями промитої долини. Так само під землею струмок прямує до річки Либідь.
Місцевість Солдатська Слобідка
Мурали Солдатської Слобідки
Далі від Гоголівської починається вулиця Павлівська, відома під такою назвою від 1838 р.
Вона простягається до вулиць Золотоустівської та В’ячеслава Чорновола (частина колишнього Кадетського шосе).
Цей куточок міста, розташований в межах сучасних вулиць Гоголівської, Дмитрівської, Полтавської, до середини ХІХ ст. називався Солдатською Слобідкою, де селилися відставні вояки нижчого звання. Сьогодні від тої забудови геть нічого не залишилося, та й сам топонім пішов у небуття.
